Логічна реакція особи, щодо якої застосовано санкції, часто полягає у спробі швидко вивести незаблоковані активи, сховати їх у трастах дружніх юрисдикцій або переписати на родичів, аби перечекати. Інтуїція підказує такі сценарії, адже навіщо співпрацювати з регулятором, який, здається, лише й чекає, щоб заблокувати раніше неідентифіковані активи? Однак, як показує практика міжнародних партнерів України, зокрема у Великій Британії та Європейському Союзі, така стратегія насправді веде до ще більших обмежень, а не до порятунку від них. Дослідження аналітичного центру “Інститут законодавчих ідей” виявило, що одним із ключових елементів дієвої санкційної системи є саме звітування, і саме тому найбезпечнішим варіантом для підсанкційної особи виявляється протилежне – розкриття регулятору інформації про всі власні активи. Але чому ж підсанкційним особам, які звикли приховувати своє майно, вигідно розкривати цю інформацію?
Ціна доступу до активів
Прагматичний стимул для звітування
Перша причина є суто прагматичною: після застосування санкцій у вигляді блокування активів, підсанкційна особа втрачає можливість безперешкодно використовувати власні кошти. Це унеможливлює утримання сім’ї, оплату необхідних медичних чи юридичних послуг, оскільки будь-які операції з такими активами стають забороненими. Законодавство країн-партнерів України передбачає вихід із цієї складної ситуації – отримання спеціального дозволу на здійснення дій, які зазвичай заборонені санкціями. Підсанкційна особа може звернутися до компетентного органу, довести наявність обґрунтованих умов та отримати дозвіл на здійснення конкретної операції. Однак, скориставшись таким дозволом, особа автоматично погоджується з його умовами, зокрема з обов’язком звітувати про належне використання цього дозволу. У Сполучених Штатах Америки, де загального обов’язку самозвітування для підсанкційних осіб не існує, звітування за дозволом, виданим Управлінням з контролю за іноземними активами (OFAC), є одним із небагатьох випадків, коли така особа взагалі змушена розкривати інформацію про власні активи регулятору. У Великій Британії та ЄС звітування за дозволом функціонує як додатковий канал розкриття інформації, паралельно з загальним обов’язком самозвітування про активи.
Альтернативи та кримінальна відповідальність
Альтернативою отриманню дозволів є спроби використання активів в обхід санкцій, наприклад, через підставних осіб або складні корпоративні структури. Проте у Великій Британії та ЄС такі дії розглядаються як кримінальні правопорушення, а покарання за них співмірне або навіть суворіше, ніж за неподання звіту.
Мовчання як підстава для покарання
Обов’язкове звітування у Великій Британії та ЄС
Прагматичних стимулів, однак, було б недостатньо, тому у Великій Британії та ЄС запроваджено обов’язок самозвітування, за порушення якого передбачено кримінальну відповідальність. У Великій Британії цей обов’язок було введено у 2023 році в межах санкційного режиму щодо Росії, а у 2024 році – щодо Білорусі. Підсанкційна особа зобов’язана упродовж 10 тижнів з дати внесення до санкційного списку подати звіт про будь-які кошти чи економічні ресурси, якими вона володіє, які утримує або контролює, якщо їхня вартість перевищує 10 тис. фунтів стерлінгів. Також підсанкційна особа мусить невідкладно інформувати компетентний орган про будь-які зміни у фінансових обставинах шляхом подання відповідного звіту. Якщо особа є британським резидентом, вона зобов’язана повідомити про всі свої активи у світі; якщо ні – лише про ті, що перебувають у Сполученому Королівстві. За відмову звітувати без поважної причини або подання неправдивих даних загрожує кримінальна відповідальність.
В Європейському Союзі стаття 9 Регламенту 269/2014 і раніше зобов’язувала підсанкційних осіб повідомляти про активи в межах Союзу впродовж шести тижнів. Нова Директива (ЄС) 2024/1226 зобов’язує всі держави-члени визнати умисне неподання звіту окремим кримінальним правопорушенням. Якщо вартість незадекларованих активів перевищує 100 тис. євро, максимальне покарання має становити не менше одного року позбавлення волі. Оскільки директиви ЄС встановлюють лише мінімальний стандарт, який держави-члени можуть посилювати у власному законодавстві, окремі країни запровадили значно суворіші покарання. Наприклад, на Мальті порушнику загрожує штраф від 25 тис. до 5 млн євро, або ув’язнення на строк від 1 до 12 років, або обидва види покарання.
Судова практика ЄС
Як приклад можна навести судову справу, в рамках якої російські олігархи Михайло Фрідман, Петро Авен та Герман Хан намагалися оскаржити зобов’язання звітувати про активи. Однак Велика палата Суду загальної юрисдикції ЄС визнала, що такий захід не порушує основної суті права на повагу до приватного життя, оскільки має тимчасовий та відновлювальний характер, а його метою є забезпечення можливості ефективно та уніфіковано ідентифікувати активи підсанкційних осіб. В іншій справі Суд ЄС додатково зазначив, що 41 день на подання декларації одночасно до чотирьох національних компетентних органів не є невиправдано коротким періодом, оскільки підсанкційні особи найкраще знають склад свого майна. Водночас Суд наголосив, що ненавмисне неподання звіту не є порушенням, оскільки участь в обході санкцій має бути “свідомою та навмисною”. Ці рішення підтвердили законність системи звітування та її необхідність для ефективної імплементації санкцій.
Ховатися більше немає від кого
Двостороння система звітування
Навіть якщо підсанкційна особа вирішить не вказувати у звіті все належне їй майно, приховані активи з високою ймовірністю все одно будуть ідентифіковані. Це пояснюється тим, що обов’язок звітування мають не лише самі підсанкційні особи, але й треті особи, зокрема банки, страхові та інвестиційні компанії, рієлтори, нотаріуси, юристи, бухгалтери тощо. Фактично в ЄС і Великій Британії існує система двостороннього звітування: підсанкційна особа розкриває інформацію про власні активи, а треті особи – про активи, які вони виявили. Будь-яка розбіжність між цими даними може стати сигналом для компетентного органу про можливе приховування активів.
Санкційна система США
Саме на звітуванні третіх осіб побудована санкційна система Сполучених Штатів Америки. На відміну від ЄС та Великої Британії, там загального обов’язку самозвітування для підсанкційних осіб не існує. Ця відмінність зумовлена дією П’ятої поправки до Конституції США, яка гарантує свободу від самообвинувачення. Ця ідея підтверджена і судовою практикою, зокрема, у справі Marchetti v. United States (1968) Верховний Суд США визнав, що держава не може карати особу за відмову виконувати обов’язок звітування, якщо таке звітування автоматично призвело б до визнання винуватості в злочині. Тому обов’язок звітування у США покладено на “U.S. Person” (переважно фінансові установи), які утримують майно підсанкційних осіб.
А що Україна?
Необхідність гармонізації законодавства
Закон України “Про санкції” наразі не передбачає механізму самозвітування. Однак, як держава-кандидат на членство в ЄС, Україна зобов’язана гармонізувати власне законодавство з правом Європейського Союзу, зокрема шляхом запровадження повноцінної системи звітування. Зважаючи на це, Україні необхідно:
- Запровадити обов’язок самозвітування – подання звіту (декларації) підсанкційною особою про активи, які їй належать, контролюються нею або якими вона фактично розпоряджається. Цей обов’язок варто поширити на активи, які перебувають під юрисдикцією України, а стосовно підсанкційних громадян України та юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, – незалежно від їхнього місцеперебування.
- Чітко розмежувати суб’єктів звітування. Основний тягар і спеціальні обов’язки мають покладатися на фінансові та кредитні установи, а також на представників визначених нефінансових професій (нотаріусів, адвокатів, аудиторів, реєстраторів тощо).
- Запровадити загальний обов’язок звітування (наприклад, щодо факту виявлення активів підсанкційної особи, щодо підозри в порушенні санкцій) для будь-яких фізичних та юридичних осіб.
- Встановити кримінальну відповідальність за умисне неподання звітності, неповне, несвоєчасне чи неправдиве подання. У разі неістотного або необережного порушення обов’язків звітування до порушників мають застосовуватися адміністративні заходи впливу.
Звітування робить приховування активів невигідним для самих підсанкційних осіб. Українська санкційна система поки що не має такого ефективного інструменту, тому саме його запровадження має стати пріоритетом для української влади.
Автори: Андрій Климосюк, керівник проєктів “Інституту законодавчих ідей”, Оксана Гузій, юристка-аналітикиня “Інституту законодавчих ідей”.
Публікацію створено “Інститутом законодавчих ідей” за підтримки фонду “Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР “Єднання” в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО “Інститут законодавчих ідей” і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР “Єднання”.
