Останній кейс Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) загострив дискусію щодо ефективності такого запобіжного заходу, як застава, в українському кримінальному процесі, що нерідко викликає запитання у громадськості щодо так званого “зловив і відпустив”.
Мета застави в кримінальному процесі є цілком зрозумілою – гарантувати належну поведінку підозрюваного та виконання ним процесуальних обов’язків, покладених судом. У справах, що розслідуються НАБУ і САП, цей захід часто використовується як альтернатива триманню під вартою. Проте, як свідчить реальна практика, в окремих випадках застава втратила свою превентивну функцію, перетворившись на інструмент кримінальної економіки.
Механізм зловживання заставою: справа “Мідас” як приклад
Суть проблеми
Ключовою проблемою є внесення багатомільйонних застав за топпосадовців з рахунків компаній, які формально не мають жодного стосунку до цих осіб. Ці компанії часто є маловідомими, з сумнівною господарською діяльністю, а їхні засновники та директори не можуть пояснити ні реальну діяльність компанії, ні причини внесення значних сум застави за підозрюваних. Це пояснюється тим, що за лаштунками таких підставних осіб стоять справжні бенефіціари, які прагнуть уникнути викриття своєї участі.
Схема легалізації коштів
Механізм, що використовується, досить простий: джерелом коштів є готівка, накопичена внаслідок протиправної діяльності. Для потреб підозрюваного ця готівка фактично “обмінюється” на безготівкові кошти, що перебувають на рахунках компаній. Надалі саме компанія формально виступає заставодавцем, перераховуючи кошти на відповідний рахунок.
“Бізнес на заставі”
У справі “Мідас” “розцінки” за таку послугу були різними, коливаючись від 10% до 30% від суми застави. Це свідчить про те, що процес перетворився з простого способу допомоги конкретному підозрюваному на доволі прибутковий бізнес.
Недоліки фінансового моніторингу та його наслідки
Роль фінансового моніторингу
Здавалося б, саме на цьому етапі мав би спрацювати фінансовий моніторинг, однією з ключових функцій якого є протидія легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Однак на практиці система працює інакше: кошти перераховуються, застави вносяться, а підозрювані виходять на волю.
“Плата за мовчання”
Проблема полягає не лише в тому, що певний підозрюваний звільняється з-під варти. Співучасники злочину можуть використовувати кошти злочинного походження без належної перевірки їх законності для забезпечення звільнення інших учасників тієї ж злочинної діяльності. Таким чином, застава фактично стає “платою за мовчання” та механізмом самозбереження кримінального середовища.
“Кешбек” для держави
Сьогодні внесено заставу і звільнено людину, яка, за версією слідства, отримувала мільйони доларів хабарів; завтра – їй допоможуть порушити покладені судом обов’язки, виїхати з країни та жити за кордоном. У такому контексті застава перетворюється на своєрідний “кешбек” для держави від вкрадених активів.
Необхідність законодавчих змін
“Саме тому правила визначення застави та процедура її внесення потребують негайних законодавчих змін.”
Зареєстрований законопроєкт №15388 від 8 липня 2026 року потенційно може стати міцною основою для таких змін. Держава повинна мати механізми для ретельної перевірки компаній, які раптово вирішують внести десятки мільйонів гривень за підозрюваних.
Ключові питання для перевірки
- Хто є реальним власником компанії-заставодавця?
- Звідки компанія отримала кошти для внесення застави?
- Які взаємовідносини пов’язують заставодавця з підозрюваним?
- Чи мають кошти, що використовуються для внесення застави, законне походження?
На ці запитання необхідно отримати відповіді до того, як гроші виконають свою функцію, а двері слідчого ізолятора відчиняться.
Висновок
Застава повинна залишатися дієвим запобіжним заходом, а не своєрідним “кешбеком” від вкрадених активів, що дозволяє злочинцям виходити на свободу та продовжувати свою діяльність.
Олександр Абакумов
