Історія чоловіка, який пережив чотири роки окупації, катування та ув’язнення, а після повернення в Україну був негайно мобілізований та оштрафований, викриває глибокі системні проблеми у взаємодії держави з громадянами, що повертаються з тимчасово окупованих територій. Цей випадок, який, за словами автора, не є поодиноким, свідчить про критичну правову прогалину та відсутність чітких протоколів для державних органів, що призводить до неприйнятного ставлення до людей, які зберегли вірність Україні в найтяжчих умовах.
Правовий вакуум та бюрократична байдужість
“Люди опиняються в правовому вакуумі: ТЦК не знає, як з ними поводитись; прикордонна служба не має чіткої інструкції; поліція діє на власний розсуд, дехто відпускає з розумінням, а інші – затримують.”
Відсутність нормативної бази
Наразі в Україні не існує жодного нормативного акту, який би чітко визначав порядок дій державних органів щодо осіб, які повертаються з тимчасово окупованих територій. Це призводить до хаотичних та часто неправомірних дій. Наприклад, офіційне посвідчення особи на повернення, видане українським консульством, в одному випадку може бути підставою для звільнення, а в іншому – причиною для затримання та мобілізації.
Необхідні зміни
Для виправлення цієї ситуації необхідна термінова розробка та ухвалення комплексу заходів, що включатимуть:
- Ухвалення окремого нормативного акту, що визначатиме статус особи, яка повернулася з тимчасово окупованої території, з першого дня перетину кордону.
- Встановлення обов’язкового адаптаційного періоду з мораторієм на мобілізацію на час медичного та психологічного обстеження і відновлення.
- Введення єдиного протоколу для ТЦК, прикордонної служби та поліції при взаємодії з такими людьми, що передбачатиме навчання персоналу, контроль та відповідальність за порушення.
- Суттєве прискорення процедури встановлення статусу цивільного полоненого, адже тривале очікування (від шести до дванадцяти місяців) є неприпустимим для людей, які пережили окупацію та катування.
Стратегічний програш держави
Ставлення до громадян, які повертаються з окупації, безпосередньо впливає на рішення інших українців, які ще залишаються на тимчасово окупованих територіях, щодо повернення додому. Якщо перша зустріч з українською державою асоціюється з насильством, байдужістю та негайною мобілізацією, це лише підтверджує ворожий наратив про те, що “Україна вас не чекає”.
Роман Баклажов, голова Координаційної ради з питань підтримки цивільних осіб при Херсонській військовій адміністрації, наголошує: “Щодня бачимо, як люди, що пройшли через окупацію та катівні, замість комплексної підтримки, зустрічають холодну бюрократичну стіну. Справжня реінтеграція починається не з гасел на трибунах, а з гідної зустрічі на першому блокпосту”.
Централізована державна політика
Реінтеграція осіб, які повертаються з тимчасово окупованих територій, повинна починатися з перших хвилин їхнього повернення і регулюватися не гаслами, а законом. Держава зобов’язана мати чітке розуміння статусу та прав таких людей, демонструючи, що вона на їхньому боці. Відсутність такого розуміння та відповідних правових механізмів фактично означає, що держава “не чекає нікого”, проголошуючи лише красиві слова.
Як зазначає Євген Гілін, засновник і Голова ГО “Місто Сили”, адвокат-медіатор, к.ю.н., у конкретному випадку громадськості, юристам та активістам вдалося допомогти чоловікові відновити віру в державу та суспільство, але кожна людина має відчувати це протягом усього процесу повернення в Україну.
Поки централізована державна політика щодо людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій, відсутня, кожен подібний випадок стає свідченням неготовності держави до своїх громадян, що може мати серйозні наслідки для майбутнього.
