Це другий аналітичний матеріал з серії, присвяченої концепціям оборони України, підготовлений командою Sahaidachnyi Security Center. Попередній матеріал розглядав стратегічне стримування та функціональну поразку противника, але жодна з цих моделей не гарантувала незворотного результату, що спонукало до розробки альтернативної рамки – моделі “термінальної поразки” рф.
Суть моделі “термінальної поразки”
Виходячи з двовекторного характеру агресії рф, повноцінна відсіч можлива тільки через реалізацію двох взаємопов’язаних векторів дій: ліквідації та стримування.
Вектор ліквідації: запуск незворотних процесів
Сегмент ліквідації передбачає системну експлуатацію критичних вразливостей рф для створення каскадних, незворотних руйнівних ефектів стратегічного рівня. Цей підхід спрямований не просто на послаблення противника, а на довготривалу нейтралізацію його воєнної спроможності, а в ідеалі – на демонтаж політичного режиму та розпад самої рф. Це принципово відрізняється від лінійного виснаження через відновлювані удари по інфраструктурі, адже мова йде про комбінований вплив на ключові сфери життя та економіки, здатний запустити дегенеративні процеси. Ключовою вимогою до цього процесу є його автономність, щоб внутрішня деградація тривала навіть за умов примусового перемир’я.
Перспективними напрямами для посилення цього вектора є:
- Формування цільових аналітичних спроможностей для виявлення та оцінки вразливостей росії, а також прогнозування ефектів їх експлуатації.
- Розвиток спроможностей Deep Strike нового покоління з використанням автономії та ройових технологій, зокрема засобів дальнього ураження радіусом 3000+ км для створення ефекту “всюдисущого ураження”.
- Системне масштабування спеціальних операцій на території противника та операцій когнітивної війни.
Вектор стримування: виграти час
У моделі “термінальної поразки” стримування перестає бути самоціллю, а його завданням стає забезпечення “мінімально достатнього стримування” на лінії зіткнення та в повітряному просторі, утримування периметру оборони і вигравання часу для реалізації цілей вектора ліквідації. Це означає переосмислення ролі оборони – пріоритет надається збереженню цілісності оборонного периметра та живучості підрозділів ЗСУ, а деокупація територій розглядається як наслідок загального колапсу противника. Концепція обмеженого в часі стримування дозволяє чіткіше визначати технічні й тактичні пріоритети та раціональніше розподіляти ресурси. Стратегічна мета стримування “на землі” – стабілізувати лінію оборони та створити умови, за яких безповоротні втрати противника перевищуватимуть його мобілізаційний ресурс.
Два критичні ризики
Цей компонент потребує врахування двох критичних ризиків:
- Перехід рф до тактики дистанційного ураження з позиційної оборони без штурмових дій.
- Оголошення загальної мобілізації у рф, що може призвести до кратного зростання чисельності наземного угруповання агресора.
Тому стратегія стримування повинна включати:
- Радикальне підвищення живучості особового складу в умовах гіперлетальності поля бою.
- Ущільнення та масштабування власної зони ураження (“кілзони”) для компенсації зростання чисельності противника.
Це вимагає прискорення змін у доктрині застосування, організаційно-штатній структурі й системі комплектування ЗСУ, а також форсованої роботизації бойових функцій переднього краю. Масштабування Сил безпілотних систем до 5-20% від чисельності ЗСУ, у поєднанні з інженерним забезпеченням та єдиною мережею ураження, може призвести до формування безлюдної роботизованої зони відчуження вздовж лінії бойового зіткнення.
Стратегічне стримування в повітрі
У повітряному просторі, стримування базується на аналізі та плануванні за трьома критеріями: реальний рівень шкоди, потенціал масштабування та якісної еволюції, а також можливість економічно ефективної нейтралізації. Найбільшу стратегічну загрозу становлять БпЛА класу “Shahed/Герань/Гербера” через їхню низьку вартість, критичну шкоду інфраструктурі та високий потенціал еволюції. Особливим пріоритетом є досягнення повної зрілості протидронового сегменту ППО.
Протидія ракетним загрозам, особливо балістиці, залишається викликом через обмеженість ефективних засобів, таких як ракети PAC-3 MSE для систем Patriot, світові запаси яких не відповідають масштабам російських нападів. Це зумовлює потребу в розробці власного аналогу системи Patriot та запуску довгострокової програми перенесення критичних активів під землю.
Перемога, таким чином, – це не безкінечне утримання фронту чи компромісне припинення вогню, а ліквідація джерела загрози. Стратегічний успіх можливий лише за одночасної гри на двох дошках – стримування та ліквідації, де жоден сегмент не може функціонувати автономно.
