За чотири роки повномасштабного вторгнення поняття “ухилянт” стало невід’ємною частиною української реальності, породжуючи численні дискусії та викликаючи бурхливі емоції. Ця категорія громадян, що прагне уникнути мобілізації, активно висловлює свою позицію в мережі, а їхні інтереси охоче підтримують деякі політичні сили, що прагнуть здобути електоральну прихильність. Російська пропаганда активно використовує цей феномен, намагаючись дискредитувати українське суспільство та його боротьбу за незалежність, хоча це явище не є унікальним виключно для України.
Історичний контекст явища “ухилянтів”
Порівняння з іншими країнами та війнами
Феномен ухилення від військової служби існував завжди, незалежно від країни чи епохи. Наприклад, у США в часи В’єтнамської війни кількість порушників правил призову сягала 570 тисяч осіб, з яких 210 тисяч отримали звинувачення, а близько 9 тисяч були засуджені, з яких 3200 осіб отримали тюремні терміни. Варто зазначити, що співвідношення порушників до засуджених в Україні значною мірою подібне до американського досвіду, де кількість осіб, що ухиляються від призову, значно перевищує кількість судових вироків. Це свідчить про те, що “ухилянти” – це не винахід сучасності, а радше невід’ємна частина суспільства, яке змушене мобілізовувати своїх громадян на війну.
Роль соціальних мереж у формуванні суспільного дискурсу
Від традиційних медіа до прямої комунікації
Ключова відмінність нинішньої війни від попередніх полягає не стільки в наявності тих, хто відмовляється від служби, скільки в безпрецедентній ролі соціальних мереж. Раніше традиційні медіа відігравали роль “гейткіперів”, монопольно контролюючи доступ до інформації та формуючи громадську думку. Сьогодні ж інтернет та соціальні мережі зруйнували цю систему, дозволивши кожному спілкуватися зі своєю аудиторією безпосередньо, оминаючи інституційних посередників. Блогосфера розширила спектр контенту, позбувшись колишніх обмежень, що дозволило різним групам, навіть тим, хто дотримується маргінальних поглядів, знаходити однодумців та консолідувати свої зусилля.
“Острівці” спілкування та “какофонія монологів”
Соціальні мережі, задумані як платформа для всезагального спілкування, фактично перетворилися на “острівці” для спілкування “своїх зі своїми”. Це призвело до того, що діалоги поступилися місцем “какофонії монологів”, де кожна група наполегливо відстоює власну позицію, не прагнучи до розуміння чи компромісу. У часи В’єтнамської війни адвокацією відмовників займалися виключно нішеві медіа, тоді як провідні ЗМІ обережно підходили до висвітлення антивоєнного дискурсу. На відміну від тієї війни, яка не ставила під загрозу виживання Сполучених Штатів, нинішня війна в Україні має екзистенційний характер, що робить голос “ухилянтів” ще більш гучним та резонансним.
“Наша війна виявилася першою повномасштабною війною, що йде в епоху соціальних мереж. У результаті вітчизняні ухилянти отримали той привілей, якого були позбавлені всі покоління їхніх попередників у ХХ столітті. Право на публічне висловлювання та інструмент для об’єднання.”
Соціальні мережі стали потужним інструментом для тиражування відео з оповіщеннями, попереджень про блокпости в месенджерах, а також для знецінення військових у коментарях. Крім того, інтернет створює інфраструктуру для купівлі фальшивих відстрочок від служби. Якщо тридцять років тому “ухилянт” був приречений на самотність, то сьогодні соціальні мережі перетворили розрізнені голоси на єдиний хор. Це призвело до того, що їхні інтереси почали обслуговувати політики, які закликають скасувати мобілізацію, блогери, які прагнуть збільшити кількість підписників, та адвокати, які пропонують свої послуги.
Виклики війни в епоху онлайн-домінування
Конкуренція стратегій: колективне виживання проти колективної поразки
Українська війна стала першою, що ведеться в умовах домінування онлайн-комунікацій над офлайн-реальністю. Держава втратила контроль над медіаполем, а соціальні мережі фрагментують спільноти, роблячи битву за опис реальності важливішою за саму реальність. Це створює унікальну ситуацію, коли стратегії колективного виживання змушені конкурувати зі стратегіями колективної поразки. Ворог має легший доступ до дискусій у тилу, ніж до позицій на фронті, використовуючи соціальні мережі для маніпулювання громадською думкою та інвестицій у внутрішні конфлікти.
На тлі цих викликів Україна, яка вже п’ятий рік тримає фронт, може стати прикладом для інших країн, продемонструвавши, як вистояти в умовах війни, що розгортається в епоху соціальних мереж. Цей досвід, безсумнівно, буде цінним уроком для всього світу.
