Київські адвокати п’ять років живуть у реальності без власних органів самоврядування, без мера та міської ради, що є одним із найсильніших симптомів глибокої кризи української адвокатури та нагальною потребою в реформі, яку вимагає Європейський Союз. Ця ситуація, що триває з кінця 2021 року, свідчить про відсутність представництва адвокатів на національному рівні та параліч кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, яка відповідає за допуск до професії та виключення з неї. Найбільший адвокатський корпус країни – без жодного власного органу самоврядування, що ставить під сумнів ефективність усієї системи.
Історичний контекст та узурпація влади
Історія адвокатського самоврядування в Києві завжди була складною, позначеною прагненням Ради адвокатів України (РАУ) контролювати регіональні ради, особливо київську, де зосереджена найбільша кількість адвокатів та провідних юридичних фірм. Цей контроль над київськими органами самоврядування, які мали б найвпливовіший голос у національних адвокатських структурах, фактично означав контроль над ключовим представницьким органом. Саме тому, як зазначається, рішення київських конференцій РАУ скасовувала або визнавала недійсними частіше, ніж рішення інших регіонів.
Перші органи адвокатського самоврядування в Києві були сформовані у 2012 році після ухвалення нового Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Проте, криза 2016 року стала показовою: РАУ оголосила Київську міську Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (КДКА) такою, що діяла “незаконно”, і самостійно призначила організаційний комітет для проведення “позачергової конференції”. Це призвело до усунення адвокатів від виборчого процесу та проведення “виборів” з численними порушеннями, фізичним насильством та фальсифікаціями, що стало підставою для порушення кримінальних проваджень. Внаслідок цих подій, упродовж кількох років у Києві паралельно існували дві Ради адвокатів та дві КДКА, причому одна з них, розташована на Білоруській, 30, опинилася у вразливому становищі через штучні перешкоди з боку РАУ щодо внесення її адвокатів до Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ).
“Контроль над Києвом – це контроль над голосом, який міг би стати найгучнішим у національних органах самоврядування. Чи не тому результати київських конференцій Рада адвокатів України скасовувала або визнавала недійсними частіше, ніж рішення будь-якого іншого регіону?”
Інституційний хаос та правова невизначеність тривали до 2021 року, коли РАУ остаточно позбавила київських адвокатів власного представництва. Рішенням РАУ № 128 від 15 грудня 2021 року Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатів Києва було визнано несформованою, а жоден член Київської ради адвокатів не набув повноважень. У 2022 році РАУ призначила тимчасово виконуючих обов’язків керівника Ради адвокатів Києва та КДКА Києва, що є фундаментальним порушенням закону, оскільки ці посади мають обиратися виключно адвокатами. Ця ситуація була зумовлена юридичною конструкцією, яка надавала РАУ повноваження скасовувати рішення регіональних органів, але не мала механізмів контролю за діяльністю самої РАУ, перетворюючи інструмент контролю на засіб узурпації влади. Як зазначав Йосип Бронз, легендарний голова Ради адвокатів Одеської області, навіть за радянських часів Міністерство юстиції не втручалося в проведення зборів адвокатів, на відміну від сучасної ситуації, коли адвокати позбавлені права самостійно вирішувати ключові питання.
Наслідки відсутності самоврядування та проблеми з доступом до професії
Відсутність органів самоврядування у Києві, де сконцентрована найбільша кількість адвокатів, має серйозні наслідки для трьох основних функцій: доступу до професії, підвищення кваліфікації та дисциплінарного нагляду. Наслідком цього є парадоксальна ситуація, коли найменші регіони України стають лідерами з видачі адвокатських свідоцтв, оскільки охочі шукають системи з найменшим спротивом. Згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України станом на квітень 2026 року, хоча загалом у країні зареєстровано 73 306 адвокатів, Київська область видала лише 74 свідоцтва на 100 тисяч мешканців з 2016 року, що значно менше, ніж інші регіони. Зокрема, Закарпатська, Полтавська та Чернігівська області, а також сусідня Київська область, значно випереджають Київ за цим показником. Регіони-лідери, такі як Закарпаття, відкривають власні представництва в Києві, стаючи “воротами” в адвокатуру для киян, які позбавлені можливості отримати свідоцтво у власному місті. Цей факт підтверджує, що система видачі свідоцтв стала не просто екстериторіальною, а й інструментом для обходу реальних механізмів доступу до професії.
Параліч дисциплінарної функції та маніпуляції
Дисциплінарні справи щодо київських адвокатів потрапляють до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА), де Голова ВКДКА одноосібно вирішує, до якого регіону скерувати скаргу. Ситуація ускладнюється тим, що понад 10 регіональних КДКА не мають кворуму через блокування виборів РАУ, що розширює дискрецію Голови ВКДКА. Особливо тривожним є той факт, що чинного Голову ВКДКА Андрія Місяця у листопаді 2024 року призначила РАУ, хоча за законом його має обирати З’їзд адвокатів. Це призводить до ситуації, коли посадова особа, чиї повноваження не мають законної основи, одноосібно визначає, яка регіональна КДКА розглядатиме кожну скаргу на київських адвокатів, що створює потенційну залежність від РАУ, яка нерідко виступає ініціатором дисциплінарних проваджень. Прикладом цього є розподіл скарг на членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та Вищої ради правосуддя (ВРП), які були скерувати до Закарпатської та Вінницької КДКА через відсутність кворуму у Львівській обласній КДКА. На відміну від судової реформи, яка запровадила автоматизований розподіл справ для гарантії неупередженості, адвокати Києва позбавлені такої гарантії.
Шляхи реформування та боротьба за незалежність
Усі описані проблеми мають спільне коріння – Закон 2012 року, який не забезпечує реальних стримувань і противаг. Для повноцінної реформи адвокатури необхідно запровадити три ключові кроки: заборонити РАУ скасовувати рішення регіональних рад та втручатися у регіональні виборчі цикли; забезпечити ефективний судовий контроль за актами органів адвокатського самоврядування; розглянути можливість запровадження контролю Міністерства юстиції за законністю та конституційністю актів РАУ. Незалежність адвокатури від держави не повинна означати її незалежності від Закону. Київські адвокати, які з 2012 року становили фактичну опозицію політиці централізації НААУ та РАУ, заслуговують на власне самоврядування та гідне ставлення.
“Маємо бути свідомі того, чому в умовах, де за саме лише висловлювання критики можна позбутися свідоцтва, ми майже не чуємо від київських адвокатів питання, чому в них немає власного самоврядування. Та постійно перебувати у залежності, постійно мовчати, постійно адаптуватися – чи гідно це адвокатів? Адвокати Києва гідні кращого. І за це варто боротися.”
Писаренко Дар’я, правниця, магістерка права, директорка ГО “Адвокат майбутнього” зазначає, що адвокати Києва гідні кращого, і за це варто боротися, адже дисциплінарні рішення часто використовуються як покарання за критичну думку, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.
