Російська збройна агресія проти України поставила перед українською правовою системою безпрецедентні виклики, пов’язані з необхідністю ефективного документування порушень міжнародного гуманітарного права (МГП) безпосередньо в зоні бойових дій. Ці виклики стосуються як забезпечення доказової цінності зібраної інформації відповідно до міжнародних стандартів для її подальшого використання у кримінальному провадженні, так і гарантування безперервності та надійності ланцюга передачі цих даних до органів кримінальної юстиції. Важливою складовою є також мінімізація відволікання військових підрозділів від виконання бойових завдань та уникнення додаткових ризиків для особового складу.
Інституціоналізація документування воєнних злочинів: крок до справедливості
Створення Управління документування порушень права збройних конфліктів
Рішення Міністра оборони України Михайла Федорова про створення Управління документування порушень права збройних конфліктів, вчинених в умовах бойових дій, у структурі Військової служби правопорядку Збройних Сил України є важливим кроком до інституціоналізації процесу, що триває від початку повномасштабного вторгнення. Ця ініціатива спрямована на захист прав потерпілих та забезпечення невідворотного покарання винних, а також є логічним розширенням діяльності, що вже здійснювалася в межах Сил безпілотних систем.
Сучасне поле бою не є правовою “сірою зоною”. Значна частина даних про порушення МГП сьогодні формується не в кабінетах слідчих, а безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Саме військові першими бачать позасудові страти наших полонених, використання забороненої зброї, вбивства цивільних та інші злочини. Джерелами таких даних здебільшого стають безпілотні системи, засоби розвідки, радіоперехоплення, бойові донесення, фото– та відеоматеріали військовослужбовців, матеріальні об’єкти, а також інформація від підрозділів, які першими заходять на деокуповані території.
Історичний контекст та еволюція підходів до документування
Проблема збору інформації (доказів) у зоні бойових дій існувала задовго до російської агресії проти України. Підходи до роботи з інформацією з поля бою розвивалися паралельно з правом збройних конфліктів, усвідомлюючи, що події війни мають не лише політичні чи військові, а й правові наслідки. Належне документування порушень є передумовою притягнення винних до відповідальності. Історичний досвід показує, що без інституціалізації процесу збору доказів зібрані матеріали можуть залишитися лише історичними свідченнями, а не повноцінними доказами у кримінальному процесі.
- Наприкінці XIX – на початку XX століття армії почали системніше вести облік втрат та документувати наслідки бойових дій.
- Під час Першої світової війни військова звітність, карти обстрілів і дані про руйнування використовувалися для систематизації інформації про перебіг бойових дій.
- Після Другої світової війни Нюрнберзький і Токійський процеси продемонстрували важливість документів, наказів, службового листування, бойових журналів та інших матеріалів, отриманих під час війни, як джерел доказів.
- Практика Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії використовувала військові документи, перехоплення комунікацій та інші матеріали, отримані військовою розвідкою.
- У сучасних конфліктах, зокрема в Афганістані, Іраку та Сирії, значну частину первинної інформації збирали військові підрозділи.
Сучасні виклики та українська модель
Україна проходить схожий історичний етап, але в умовах XXI століття. Головна відмінність полягає в тому, що збір інформації з поля бою відбувається в умовах активної війни, де швидкість втрати доказів вимірюється годинами, а не місяцями чи днями, через інтенсивність, масштабність та технологічну складність бойових дій. Традиційна модель української системи кримінальної юстиції, створеної для мирного часу, виявляється недостатньою. Сотні кілометрів фронту, постійна зміна обстановки, загроза повторних ударів, відсутність безпечного доступу та надзвичайно великий обсяг цифрових матеріалів створюють зовсім іншу реальність.
Цей розрив можуть частково закрити самі військові, адже вони першими бачать наслідки ударів, отримують доступ до фото, відео, координат, даних із дронів, радіоперехоплень та повідомлень із бойових позицій. Вони розуміють оперативний контекст, можуть оцінити напрямок атаки, тип озброєння та характер ураження. Однак, щоб ця інформація стала частиною майбутнього правосуддя, вона має бути належним чином зібрана, збережена та передана. Тому основна проблема полягає не стільки в допустимості доказів, скільки в їх виявленні, збереженні та забезпеченні доступу до них.
Від початку повномасштабного вторгнення були спроби документування порушень прав збройних конфліктів на полі бою, але процес залишався фрагментарним через нестачу належних процедур та нерозуміння цінності інформації безпосередньо на полі бою. Відсутність уніфікованого механізму документування та належного ланцюга збереження (chain of custody) призводила до втрати матеріалів, які могли б мати доказове значення.
Роль Військової служби правопорядку
Створення Управління документування порушень права збройних конфліктів у структурі Військової служби правопорядку (ВСП) ЗСУ має на меті перетворити окремі практики на системний процес. Це не заміна слідства чи дублювання прокуратури, а створення професійного первинного рівня роботи з інформацією, що виникає безпосередньо в умовах бойових дій.
ВСП, як спеціальне правоохоронне формування у складі ЗСУ, має готову інфраструктуру, інтегровану у систему військового управління, працює всередині військового середовища, розуміє оперативну обстановку та має можливість діяти в зоні бойових дій. Саме тому ВСП є природною платформою для формування спеціалізованого механізму документування порушень права збройних конфліктів у бойовій обстановці.
ВСП має стати містком між військовими підрозділами та системою кримінальної юстиції, відповідаючи за вироблення єдиних стандартів, методичний супровід, координацію взаємодії зі слідством і прокуратурою, організацію збереження та передачі матеріалів, а також інтеграцію процесів документування у військові інформаційні системи.
Міжнародний досвід та перспективи
Ця модель важлива не лише для майбутніх кримінальних проваджень в Україні та міжнародних судових механізмів, але й для стратегічного аналізу, дипломатії, протидії дезінформації та превенції. У збройних силах країн НАТО робота з інформацією з поля бою розглядається як елемент операційного права та криміналістичного аналізу даних з поля бою (battlefield evidence).
Україна вже мала можливість побачити елементи подібної моделі під час міжнародної роботи після збиття рейсу МН17 у 2014 році, коли міжнародні слідчі групи та Королівська військова поліція Нідерландів забезпечували пошук, збереження й документування матеріалів у складних умовах.
Створення Управління документування порушень права збройних конфліктів є визнанням того, що поле бою більше не може залишатися простором, де докази втрачаються через відсутність доступу, стандартів або відповідального механізму їхнього збереження.
В умовах сучасної війни високої інтенсивності шлях до правосуддя починається вже у момент отримання інформації безпосередньо на полі бою, адже право не відступає за лінію фронту. Належне документування порушень стає не лише елементом військової практики, а й фундаментом для забезпечення міжнародної відповідальності та розвитку міжнародного кримінального права.
