Історичні та релігійні паралелі, що виникають при осмисленні сучасних подій, надають глибокого виміру розумінню людських страждань та жертовності. В християнській традиції Старий Заповіт часто розглядається як прообраз Нового, де події, описані в ньому, вказують на майбутні події, пов’язані з Ісусом Христом. Прикладом такого прообразу є мідний змій, піднятий Мойсеєм, який символізує розп’яття Христа, а манна небесна в пустелі — майбутнє Причастя. Іван Хреститель, у свою чергу, постає як предтеча Ісуса.
Новий вимір реальності: Найновіший Заповіт
Мені все більше здається, що події Нового Заповіту є, своєю чергою, прообразом того, що відбувається просто зараз. Так, ніби Новий Заповіт закінчиться не другим пришестям Христа, як обіцяно, а вже закінчився — великою війною. І тепер ми живемо в Найновішому Заповіті, який виявився печальнішим, ніж будь-хто міг подумати.
Марія як образ матері
У цій аналогії образ Марії набуває особливого значення, стаючи уособленням матері українського військового чи військової. Це жінка, яка виховує свою дитину, але мусить прийняти, що її син чи донька належать не лише їй, а й вищій меті, яка вимагає від них певних випробувань і жертв. Вона усвідомлює цю необхідність, але водночас готова віддати все, аби захистити своє дитя, проводжаючи його на війну з глибоким бажанням зайняти його місце.
Ісус у Гетсиманському саду: Віддзеркалення солдатської долі
Мабуть, найсильнішим і найпронизливішим образом, що резонує з досвідом сучасних захисників, є образ Ісуса в Гетсиманському саду. Для українського солдата, який вперше читає Євангеліє про Чистий Четвер, ця сцена може здатися глибоко особистою. Вона відображає стан самотності перед обличчям неминучого, коли найближчі люди не можуть до кінця зрозуміти твій внутрішній стан. Це усвідомлення жаху, крові та бруду, в які доводиться вирушати, і це усвідомлення того, що ти робиш це добровільно.
“Забери від мене цю піксельну форму, але хай не моя, а Твоя буде воля”.
Це пронизливе бажання уникнути страждань, але водночас розуміння того, що цей шлях є найправильнішим і найнеобхіднішим в даний момент.
Особистий досвід та духовне осягнення
Автор ділиться особистими спогадами про святкування Великодня у школі, коли традиційні обряди, такі як створення інсталяції Гробу Господнього, виставлення плащаниці та нічні страсні співи, створювали особливу атмосферу. Його улюбленою піснею була “Сад Гетсиманський”, а іконою — “Молитва про чашу”, що зображує Христа, який молиться про відміну страждань, але підкоряється Божій волі.
Ніхто не говорить про те, як було Марії у ту ніч четверга. Відомо, що в п’ятницю вона все бачила і стояла під хрестом, але де вона була і про що думала у четвер? Як звучала її молитва?
Минуло десять років, і автор, перебуваючи у лікарняній відпустці після Великодня у 2024 році, заново переживає ці події. Повернення до рідного села, відвідування церкви, допомога в облаштуванні місця для плащаниці — все це збігається з важливими спогадами про минуле. Дев’ять років тому, саме в цей день, з АТО повернувся його дядько Сергій. Тоді 90-річний вуйко Нестор, репресований односелець, ніс Євангеліє, а до церкви залетіла ластівка.
Цього року ситуація змінилася: автор сам у відпустці, Сергія немає в Україні, а вуйка Нестора вже немає серед живих. Багато людей, з якими він зростав у церкві, також пішли з життя. Навіть хоругви не було кому тримати, і паламар змушений був збирати людей. Євангеліє попросили взяти автора. Тримаючи в руках вишитий рушник, а потім велику книгу в блискучій оправі, він випадково вдарився ногою об лавку, побачивши в натовпі заплакану матір. Спочатку він подумав, що її сльози спричинені його необережністю, але потім зрозумів, що її плач пов’язаний з його майбутнім від’їздом.
Спільний біль і розуміння
Цією жінкою, окрім матері автора, була інша жінка, чий син також на війні. Вони плакали разом, розділяючи спільний біль, який, як здається, ніхто інший не зможе зрозуміти.
— Чого ти плакала? — питаю після служби.
— Бо ти поїдеш.
Це був їхній Чистий Четвер і їхня Страсна П’ятниця, а пісні церковного хору про Марію звучали як віддзеркалення їхнього болю.
В теплу й світлу атмосферу урочистої процесії навколо церкви вплітався сум. Біля входу до школи стояли прибиральниця, яка втирала сльози після смерті її маленької дитини, та вчителька. У натовпі йшли дві жінки, чиї сини на війні. Хор співав:
“Ти жертвувався увесь світ спасати, а за те діждався невинно вмирати”.
Автор усвідомлює, що всі прообрази втілилися, і триває Найновіший Заповіт, який приніс багато страждань.
“За світ лукавий, злобний і неправий, що сповнив на Тобі свій засуд кривавий”.
Йдучи за хрестом і несучи Євангеліє, автор відчув, ніби несе на руках не книгу, а кожного полеглого побратима.
Сучасні символи жертовності
Фото з храму Климентія Шептицького у Львові, опубліковане Іванкою Димид, демонструє сучасне втілення ідеї жертовності. Інсталяція Андрія Винничка, за ідеєю отця Севастьяна Дмитруха, представляє плащаницю серед портретів загиблих захисників. Ті, хто віддав життя за Україну, тепер поруч із розп’ятим Христом, уособлюючи вічну пам’ять та вдячність.
Українська Православна Церква Московського Патріархату, яка досі перебуває у юрисдикції РПЦ, викликає дискусії щодо її лояльності та зв’язків з Росією. Незважаючи на зміни у законодавстві, що регулюють діяльність релігійних організацій, питання про незалежність та самостійність УПЦ МП залишається актуальним. Зокрема, нещодавні зміни до статуту УПЦ МП, які мали б формально відокремити її від РПЦ, не були визнані Російською Православною Церквою. Це свідчить про складність процесу розриву зв’язків та неоднозначність ситуації.
