Україна зробила вагомий крок до інтеграції в європейську правову родину, ратифікувавши Римський статут та розпочавши процес імплементації його положень у національне законодавство. Цей процес, хоч і триває, є ключовим для розвитку міжнародного кримінального права та забезпечення справедливості. Римський статут, що заклав основи діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС), є не просто формальним документом, а системою, що формує спільну мову та критерії відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини. Історія його створення тривала понад століття, починаючи з перших ідей у XIX столітті і завершуючись набранням чинності у 2002 році, що свідчить про складність та тривалість формування міжнародно-правових норм.
Історичний контекст та еволюція міжнародного кримінального права
Ідея створення міжнародного судового органу, здатного притягати до відповідальності за міжнародні злочини, виникла задовго до появи Римського статуту. Перші пропозиції датуються ще 1872 роком, коли Гюстав Муаньє, один із засновників Міжнародного комітету Червоного Хреста, виступив із ініціативою створення суду для розгляду справ щодо порушення Женевських конвенцій. Після Першої світової війни були здійснені нові спроби, однак вони не призвели до створення постійної установи. Вагомим кроком стало визнання на Нюрнберзькому та Токійському трибуналах після Другої світової війни того факту, що за міжнародні злочини можуть нести відповідальність не лише держави, а й конкретні керівники, командири та виконавці. Це був фундаментальний зсув від концепції “права на війну” до розуміння війни як такого, що потребує чітких правил ведення, відомих як jus ad bellum (допустимість застосування сили) та jus in bello (правила поведінки під час війни).
Після створення Організації Об’єднаних Націй та прийняття її статуту, підхід до війни зазнав кардинальних змін, адже її більше не можна було розглядати як засіб ведення політики, а незаконний початок війни було визнано злочином агресії. Незважаючи на це, процес створення постійного Міжнародного кримінального суду був зупинений через Холодну війну. Лише у 1989 році, з ініціативи Тринідаду і Тобаго, процес відновився, призвівши до підготовки проєкту статуту у 1994 році та його прийняття 17 липня 1998 року на дипломатичній конференції в Римі, де 120 держав підтримали документ. Таким чином, від моменту зародження ідеї до її реалізації минуло близько 130 років, а Римський статут набрав чинності 1 липня 2002 року.
Систематизація міжнародних злочинів та роль Римського статуту
Римський статут відіграв ключову роль у систематизації міжнародних злочинів, надавши чіткий каталог таких злочинів, зокрема, воєнних злочинів, викладених у статті 8 статуту. До його прийняття, національні законодавства були нерівномірними: злочин агресії часто базувався на Нюрнберзькому досвіді, геноцид криміналізувався через Конвенцію 1948 року, а воєнні злочини були розпорошені між загальними кримінальними нормами. Відсутність окремих складів злочинів проти людяності у багатьох кодексах ще більше ускладнювало правозастосування. Римський статут узагальнив та систематизував існуючі підходи, створивши єдину правову основу.
Геополітичний вимір: хто в системі, а хто поза нею
Станом на 2026 рік, учасницями Римського статуту є 125 держав, серед яких усі країни Європейського Союзу, Канада, Велика Британія, Австралія, Японія, Республіка Корея, більшість держав Латинської Америки та частина африканських країн. Однак, такі потужні держави, як США, Китай, Індія, Росія, Ізраїль і Туреччина, залишаються поза системою. Цікаво, що США, Росія та Ізраїль свого часу підписали статут, але згодом відмовилися від участі, а Бурунді та Філіппіни навіть вийшли з нього. Це демонструє складність досягнення універсальної згоди у сфері міжнародного кримінального правосуддя.
Юрисдикція МКС та відповідальність громадян РФ
Відсутність Росії як учасника Римського статуту не звільняє її громадян від відповідальності за злочини, скоєні на території України. Міжнародний кримінальний суд має право розслідувати геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини, вчинені на території України, незалежно від громадянства підозрюваних, оскільки юрисдикція МКС визначається місцем вчинення злочину. Україна, визнавши юрисдикцію МКС, стала повноправною державою-учасницею з 1 січня 2025 року, що поширює дію суду на всі воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні на її території з 20 лютого 2014 року. Практичним підтвердженням цього стали ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. Однак, щодо злочину агресії, ситуація складніша, оскільки МКС не має юрисдикції щодо громадян держав, які не є учасницями статуту, якщо справа не передана Радою Безпеки ООН, де Росія, як постійний член, може накласти вето. Це підкреслює критичну важливість створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії.
Трансформація українського законодавства та виклики імплементації
Ратифікація Римського статуту стала для України особливо актуальною після 2014 року, а згодом, після повномасштабного вторгнення 2022 року, масштаби воєнних злочинів значно зросли. В Україні було ухвалено імплементаційний закон, який змінив низку положень Кримінального кодексу, зокрема, оновив підходи до міжнародних злочинів, включивши злочини проти людяності та змінивши положення щодо воєнних злочинів, а також запровадивши відповідальність військових командирів. Це дозволяє відтворювати весь ланцюг відповідальних, від виконавців до організаторів та керівників, що є ключовим для створення ефекту стримування.
Каталог воєнних злочинів: точність та ефективність правосуддя
Створення окремого каталогу воєнних злочинів є не лише питанням вдосконалення законодавства, а й запорукою ефективності розслідувань, якості обвинувачення та справедливості судового розгляду. Точність кваліфікації злочинів, таких як катування, сексуальне насильство, депортація дітей чи незаконне переміщення цивільних, має принципове значення для правосуддя. Це також дозволяє потерпілим бачити, що держава визнає саме той злочин, жертвою якого вони стали. Хоча Римський статут є безумовним орієнтиром, сучасна війна виявляє нові форми злочинної поведінки, які потребують чіткого опису, зокрема, вербування дітей до 18 років, злочини проти культурної спадщини, незаконне переміщення дітей, депортація, примусова паспортизація та тиск на цивільних в окупованих регіонах. Україна може гармонізувати своє законодавство з Римським статутом та одночасно запропонувати власні підходи до кваліфікації воєнних злочинів, що проявилися у війні.
Міжнародний досвід імплементації та адаптація української системи
Порівняльний аналіз досвіду інших держав, таких як Канада, Велика Британія, Німеччина та Франція, у процесі імплементації Римського статуту свідчить про різні підходи та терміни, від кількох місяців до понад десяти років. Цей досвід є цінним для України, оскільки він дозволяє зменшити суперечки щодо подвійної кримінальності, полегшити екстрадицію, міжнародну правову допомогу та передачу доказів. Імплементація Римського статуту є не лише виконанням міжнародного зобов’язання, а й налаштуванням українського правосуддя на спільну правову мову з державами-партнерами.
Виклики воєнного часу та перспективи розвитку
Україна проходить шлях імплементації Римського статуту в умовах триваючої війни, що, хоч і ускладнює процес, але й дає можливість для вдосконалення правових норм, враховуючи специфіку сучасного конфлікту. Двадцять восьма річниця Римського статуту є нагадуванням про необхідність перетворення міжнародного консенсусу на працюючі норми, які забезпечать невідворотність покарання.
