Зміна головнокомандувача Збройних сил України, яку транслювали суспільству як “кастинг” на ключову посаду, завершилася призначенням генерал-майора Михайла Драпатого. Це рішення, прийняте президентом Володимиром Зеленським, викликало широкий резонанс та обговорення як серед військових, так і серед громадськості, адже попередні зміни на вищих щаблях командування супроводжувалися певним невдоволенням та вимогами щодо відставки попереднього очільника армії. Аналіз біографії та відгуків про нового головнокомандувача, а також очікувань від його призначення, дає змогу глибше зрозуміти потенційні виклики та перспективи, що постають перед українським військом.
Хто такий Михайло Драпатий: аналіз кар’єри та відгуків
Михайлу Драпатому 43 роки, він є кадровим військовим з багаторічним бойовим досвідом, має звання генерал-майора та є кавалером ордена Богдана Хмельницького. Його професійний шлях відзначається послідовністю та високими результатами. Службу в ЗСУ він розпочав наприкінці 1990-х років, закінчивши Харківський інститут танкових військ, після чого приєднався до 72-ї окремої механізованої бригади. У ранні роки російсько-української війни Драпатий проявив себе як командир батальйону, що брав участь у звільненні Маріуполя, зокрема, запам’ятавшись проривом на БМП через ворожі барикади у 2014 році.
У тому ж році, під час літніх боїв на Луганщині, Драпатий успішно вивів 260 бійців з оточення під обстрілами, подолавши близько 160 кілометрів. Ці епізоди свідчать про його здатність ухвалювати рішучі дії в критичних ситуаціях та брати на себе відповідальність за життя підлеглих.
Відгуки про Драпатого від військових, які перетиналися з ним на фронті, переважно позитивні: його характеризують як “людяного”, “врівноваженого”, такого, що “слухає і чує підлеглих” та “швидко ухвалює рішення”. Ці якості, на думку багатьох, роблять його гідним кандидатом на посаду головнокомандувача. Однак, існує й скептичний погляд, що Драпатий може виявитися “військовим старої формації” і не принесе кардинальних змін, ставши, по суті, “Залужним 2.0”.
Після командування бригадою, Драпатий пройшов навчання у Національному університеті оборони, де здобув нагороду від посолки Великої Британії. Він також очолював ОТУВ “Харків”, стабілізувавши ситуацію після російського наступу, та працював заступником начальника Генштабу. В осінній період 2025 року він командував ОТУ “Луганськ”, де вимагав від комбригів чесних доповідей та об’єктивної оцінки результатів.
“Михайло Васильович уміє оцінювати результати. Сьогодні зробив погано – отримав пістона. Завтра вдалося зробити краще – отримав позитивну оцінку. Він уміє оцінювати фахові здібності військових.”
Проте, згадуються і випадки, коли Драпатий “тягав за собою п’явок з минулого життя”, хоча й у невеликому відсотку. Його здатність знаходити шляхи реалізації завдань з мінімальними втратами відзначається полковником Олександром Вдовиченком.
Призначення начальника Генерального штабу та очікування від нового керівництва
Після призначення Драпатого головнокомандувачем, однією з ключових інтриг стало питання про нового начальника Генерального штабу. Ця посада передбачає відповідальність за планування, застосування військ та їхній розвиток, а також часто виступає як представник української делегації на переговорах з партнерами. Серед потенційних кандидатів називався Володимир Горбатюк, генерал-майор, який відповідав за взаємодію з НАТО.
Однак, вибір президента зупинився на генерал-майорові Ігорю Скибюку, колишньому командувачу Десантно-штурмових військ. Скибюк, 49-річний кадровий військовий, відомий своєю спокійною та виваженою поведінкою. Його командування ДШВ припало на період Курської наступальної операції, де він, разом із попереднім головкомом, керував масштабним наступом Сил оборони. Ця операція, хоч і почалася успішно, зіткнулася з проблемами планування та логістики.
Драпатий тепло відгукнувся про Скибюка, зазначивши, що знає його як “командира, якому можна довіряти в складних обставинах”. Важливо, що до переліку підопічних Скибюка потрапив Еміль Ішкулов, який раніше відмовився вести свою бригаду на Курщину, що розцінювалося як нелояльність до попереднього керівництва.
Очікування від нового керівництва армії є надзвичайно високими. Суспільство, яке вимагало змін, пов’язує з призначенням Драпатого надію на перемогу та більш людяний підхід до ведення війни. Популярні гасла, такі як “Драпатий = перемога” та “Воювати мають не дрони, а люди”, відображають ці сподівання.
Військові ж, окрім людяності, очікують завершення епохи “чайка-менеджменту”, підвищення швидкості адаптації до змін на полі бою, збільшення зарплат, прогнозованого поповнення з навчальних центрів, вирішення питань зі штурмовими полками та зменшення небойових втрат. Зазначається, що вся армія тримається на ініціативних командирах, а не на дієвій системі.
Президент Зеленський окреслив завдання для нового головнокомандувача, серед яких стабільність операцій Сил оборони, чітке виконання далекобійних ударів, представлення оновленої стратегії оборони та кроків щодо корпусної реформи, максимальний захист неба та реальне бачення мобілізаційного процесу.
Чи знайдеться місце для Федорова?
Питання щодо подальшої долі колишнього міністра оборони Михайла Федорова залишається відкритим. Незважаючи на зміни у військовому керівництві, рішення президента щодо Федорова, за інформацією ЗМІ, залишається незмінним – його не повертатимуть на посаду міністра оборони. Зеленський пропонував Федорову інші “гідні” посади, але ексміністр відмовився, наполягаючи на необхідності реалізації своєї стратегії з реальними повноваженнями.
