Ми живемо у часи, коли технологічний прогрес ставить під сумнів цінність досвіду, змушуючи навіть досвідчених фахівців стикатися з питанням віку, водночас люди похилого віку можуть займати найвпливовіші посади, втілюючи в життя сценарії, що перевершують вигадки голлівудських сценаристів. На тлі цих парадоксів з’являється серіал “Бороуз” (The Boroughs), який вже встигли охрестити “Дивними дивами” з пенсіонерами, адже до його створення доклали руку брати Даффери, творці популярного проєкту Stranger Things. Хоча цього разу вони виступають у ролі виконавчих продюсерів, а не шоуранерів, їхній вплив відчутний у цій надприродній історії про будинок для пенсіонерів у пустелі Нью-Мексико, де безтурботні “золоті роки” доволі швидко набувають темних відтінків.
Серіал, який вийде на Netflix у 2026 році, розповість історію Сема Купера (Альфред Моліна) – нещодавно овдовілого авіаційного інженера на пенсії. Після смерті дружини він неохоче переїжджає до Бороузу – ідеалістичного містечка, створеного спеціально для людей старшого віку, де, за планами його дружини, вони мали б провести свої “найкращі роки”. Однак, самотній і сповнений горя, Сем сприймає це місце радше як красиву в’язницю, ніж як новий етап життя. Вечірки, барбекю та надмірно привітні сусіди не можуть переконати його в привабливості такого існування, адже він прагне повернутися додому, але компанія, яка керує містечком, не поспішає розривати контракт.
Складний акторський ансамбль і несподівані повороти
Сем поступово починає знаходити спільну мову з іншими мешканцями, зокрема з життєрадісним Джеком (Білл Пуллман), який знайомить його зі своїм колом: подружжям Арта та Джуді (Кларк Пітерс і Альфрі Вудард), лікарем на пенсії Воллі (Деніс О’Гар) та колишньою музичною менеджеркою Рене (Джина Девіс). Ця колоритна компанія, яка об’єднує людей з різним досвідом та поглядами на життя, не збирається відповідати стереотипному образу “милих стареньких”.
“Бороуз” / The Boroughs не показує старших персонажів безпорадними, буркотливими чи просто “милими дідусями й бабусями”, які існують для кількох жартів і зворушливої сцени в кінці.
Першим тривожним сигналом стає розмова з Едвардом (Ед Беглі-молодший), колишнім мешканцем, який натякає на те, що в Бороузі відбувається щось незрозуміле, щось, що легко списати на вік або деменцію. Однак, чим далі, тим більше Сем помічає, що під ідеальною картинкою ховається щось значно темніше. Раціональний розум інженера відмовляється вірити в побачене, але факти свідчать про інше, особливо коли ці факти виявляються пов’язаними з істотами незрозумілого походження, які мають до мешканців Бороузу не просто гастрономічний, а майже екзистенційний інтерес.
- Сем Купер (Альфред Моліна) – вдівець, авіаційний інженер на пенсії.
- Джек (Білл Пуллман) – життєрадісний сусід.
- Арт і Джуді (Кларк Пітерс і Альфрі Вудард) – подружжя, що демонструє любов, яка пережила роки.
- Воллі (Деніс О’Гар) – лікар на пенсії, що розуміє обмеження тіла.
- Рене (Джина Девіс) – колишня музична менеджерка з рок-н-рольною енергією.
Серіал вдало вписується в традицію Стівена Кінга, який, до речі, високо оцінив проєкт. Як і у Кінга, де діти часто стають свідками того, чого дорослі не помічають, у “Бороуз” старші люди, яких часто ігнорують, виявляються тими, хто бачить більше. Прожиті роки, на думку творців серіалу, є не лише тягарем, а й джерелом досвіду, уважності та здатності не вірити красивим, але порожнім обіцянкам.
Порівняння зі “Stranger Things” тут виявляється доволі влучним: замість дітей на велосипедах – пенсіонери на гольф-карах, що додає проєкту свіжості та оригінальності. “Бороуз” тримається передусім на чудовій акторській грі. Альфред Моліна переконливо втілює образ людини, яка втратила опору, Білл Пуллман додає теплоти, а Джина Девіс – нестримної енергії. Альфрі Вудард і Кларк Пітерс демонструють глибоку лінію стосунків, що базуються на взаємній повазі та внутрішній свободі, а Деніс О’Гар майстерно передає досвід лікаря, який знає ціну здоров’ю.
У цьому сенсі “Бороуз” / The Boroughs добре вписується і в традицію Стівена Кінга, який, до речі, серіал похвалив.
Візуальна естетика та недоліки серіалу
Візуально “Бороуз” зачаровує: сонячна пустеля, акуратні будиночки, ретро-атмосфера та легка містика створюють ностальгійний настрій, подібний до фільмів на кшталт “Батарейками не укомплектовано” (*batteries not included). Однак, серіал не позбавлений недоліків. Баланс між страхом і комедією не завжди витримується ідеально: перша половина потребує більше тривоги, а друга – напруги, оскільки гумор починає витісняти містику.
Головна інтрига стає передбачуваною доволі швидко, а деякі рішення героїв можуть здаватися нелогічними, хоча це можна пробачити, враховуючи схожі моменти у “Дивних дивах”. Серіал також підходить до важливої теми прагнень людини, пов’язаних із молодістю – збереженням свободи, ідентичності, соціальної видимості – але не завжди заглиблюється настільки, наскільки міг би.
- Передбачувана інтрига.
- Нерівномірний баланс між містикою та комедією.
- Не завжди логічні дії героїв.
- Недостатньо глибоке розкриття тем старіння та бажання залишатися собою.
Незважаючи на ці моменти, “Бороуз” залишається приємним для перегляду. Це не ідеальний, але дуже людяний серіал, що демонструє чудову динаміку, прекрасних акторів, теплу дивакуватість і важливу думку: старість – це не лише період доживання, а й простір для пригод, спротиву, дружби та внутрішньої свободи. Час, хоч і забирає молодість, радість і любов, не може відібрати досвід, впертість, почуття гумору та життєву силу, яка часто сприймається як слабкість. У “Бороуз” старість не скасовує героїзму, вона лише надає йому нового, унікального виміру.
Серіал отримав позитивні відгуки за чудовий акторський ансамбль, теплу атмосферу, приємну динаміку, ностальгійне відчуття фантастики 1980-х та вдалу ідею “Дивних див” із пенсіонерами, проте критики вказують на передбачувану інтригу, не завжди рівний баланс між містикою і комедією, деякі нелогічні рішення героїв та можливість глибше розкрити теми старіння, пам’яті й бажання залишатися собою.
