У сучасному світі, де інформаційні потоки невпинно формують громадську думку, питання правди та брехні у політиці набуває особливої актуальності, особливо в контексті війни. Цитата Вінстона Черчилля про те, що “правда така дорогоцінна, що її має оберігати охорона з брехні”, стає своєрідним парадоксальним ключем до розуміння складних механізмів політичної комунікації. Твердження, що принцип “що личить Юпітеру — не личить бику” є особливо актуальним щодо розуміння правди у політиці, підкреслює подвійні стандарти, що часто панують у сфері влади, де міркування про етику брехні відійшли на другий план за розмовами про постправду та FIMI.
Аналіз політичної брехні: погляд Джона Міршаймера
Книга американського науковця Джона Міршаймера “Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics”, видана у 2011 році, пропонує глибокий аналіз причин та методів використання брехні лідерами у міжнародній політиці. Міршаймер, прихильник Realpolitik, вважає, що прагматичні інтереси держави мають пріоритет над ідеологічними установками. Його позиція щодо ядерного роззброєння України, висловлена у статті “Аргументи на користь українського ядерного стримування” (1993), та подальші звинувачення Заходу у провокації Путіна (2014) свідчать про складність його поглядів на міжнародні відносини.
“Українці перебувають у протиріччях. Ми боремося за гідність, проте маємо переживати важкий побут. Ми воюємо за свободу, проте наша демократія стоїть на дисципліні тих, хто несе службу. Ми хочемо знати правду, проте ворога потрібно тримати в тумані війни.”
Типи політичної брехні
Міршаймер виділяє кілька типів брехні, як у внутрішній, так і у міжнародній політиці:
- Брехня (“lying”) — свідоме озвучування фальшивих фактів.
- Перекручування (“spinning”) — зміна сенсу ситуації через акцентування одних фактів та ігнорування інших.
- Замовчування (“concealment”) — умисне приховування невигідних деталей.
У міжнародній політиці Міршаймер ідентифікує сім типів брехні, спрямованих на отримання стратегічної переваги:
- Міждержавна брехня (“inter-state lies”): Хоча союзники рідко обманюють одне одного, брехня для стратегічної переваги є дієвим інструментом. Прикладами є дії Гітлера та Сталіна у 1930-х роках, а також Дюнкерська угода 1947 року.
- Нагнітання страху (“fearmongering”): Використовується для демонстрації неявних загроз з боку потенційних супротивників, як це було у випадку з Тонкінською затокою у 1964 році.
- Стратегічні приховування (“strategic cover-ups”): Застосовуються для прикриття невдач або для втілення контроверсійних стратегій, як у випадку генерала Жоффра під Верденом або угоди між Японією та США у 1969 році.
- Націоналістична міфотворчість (“nationalist mythmaking”): Включає самозвеличення, самовідбілювання та наклепи на інших, як це було при відбілюванні репутації Вермахту за допомогою американських союзників.
- Ліберальний обман (“liberal lies”): Обґрунтування жорстких дій риторикою цінностей, наприклад, бомбардування японських міст американськими військами для уникнення наземних втрат.
- Соціальний імперіалізм (“social imperialism”): Брехня, спрямована на просування інтересів певних суспільних класів, найчастіше бізнесу, під прикриттям турботи про добробут населення.
- Ганебне приховування (“ignoble cover-up”): Примітивний вид приховування власних промахів для уникнення покарання.
Український контекст та національний інтерес
В умовах п’ятого року війни, українське суспільство стикається з необхідністю оцінювати політичну брехню. Стратегічні приховування та націоналістична міфотворчість стають життєво необхідними елементами, тоді як Путін постає як головний антагоніст. Однак, залишаються відкритими питання щодо власної ідентичності та цілей, що формують національний інтерес.
Джон Міршаймер визначає національний інтерес США як забезпечення безпеки, економічного процвітання та свободи для свого народу. Для України ключовим є формування мети своєї сили, що дозволить визначити, що саме є тим скарбом, який оберігає “охорона з брехні”.
“Потрібно уникати ганебної брехні щодо прикриття власного оточення та нагнітання страху заради власних цілей.”
Воюючи з авторитарною Росією, Україна повинна уникнути перетворення на “Дракона”. Прагнення до свободи, гідності та економічного процвітання, закладені у двох революціях та сучасному спротиві, є тим фундаментом, на якому будується майбутнє країни.
