Репортер тут, щоб розкрити вам найгарячіші кінематографічні новини. Франшиза “Resident Evil” зазнала стільки трансформацій, що її стійкості міг би позаздрити сам вірус Т. Втративши віру після низки невдалих спроб, студія Sony наважилася на ризикований крок, довіривши перезапуск Заку Креггеру, відомому за хітами “Варвар” та оскароносною “Зброєю”. На відміну від його попередніх робіт, новий фільм не намагається створити ілюзію глибоких сенсів чи складних соціальних висловлювань. Натомість, ми отримали потужний, креативний і, в найкращому розумінні цього слова, жахливий атракціон.
“Resident Evil: Оселя зла” – свіжий погляд на класику
Про що новий фільм
Нашим провідником у це снігове пекло стає Браян – незграбний медичний кур’єр у виконанні Остіна Абрамса. Охоплений страхом після звістки про вагітність своєї дівчини, він уникає складної розмови та зосереджується на терміновій нічній доставці до Раккун-Сіті. Його подорож крізь шалену хуртовину переривається моторошною аварією, коли Браян збиває босу жінку в літній сукні. Проте замість трагічної розв’язки, починається кривава гра на виживання з жахливими мутантами, де хлопцю доведеться захищати загадковий вантаж.
Сміливий відхід від канону
Значна помилка більшості екранізацій відеоігор полягає у нав’язливому бажанні втиснути всю міфологію для хардкорних фанатів в обмежений хронометраж. Креггер та співсценарист Шей Гаттен роблять напрочуд сміливий крок, практично повністю відмовляючись від класичного лору франшизи. Ви не почуєте тут гучних імен на кшталт Леона Кеннеді чи Клер Редфілд, а кількість фансервісу зведена до комфортного мінімуму. Завдяки цьому стрічка пропонує ідеально чисту точку входу у цей похмурий всесвіт для будь-якого глядача.
“Фанати Resident Evil вже настільки набридли своїм невдоволенням режисеру, що він пообіцяв більше ніколи в житті не братися за адаптації,” – йдеться в одному з джерел.
Прямолінійність, яка захоплює
Але справа не тільки в ігноруванні канонів класики survival horror. Також помітно, як Креггер відверто насолоджується створенням прямолінійної, стрімкої історії від точки А до точки Б, зосереджуючись на самому досвіді виживання. Браян – це повна протилежність невразливій супержінці Еліс із попередніх фільмів серії, адже він звичайна, розгублена та слабка людина. Він їде на непідготовленій до зими машині та щиро вірить, що везе донорський орган для хворої дитини. Ця побутова безвідповідальність робить його напрочуд живим та емпатичним персонажем, за якого дійсно хочеться вболівати.
Глибина через побутовість
Його тривога через майбутнє батьківство дуже тонко, хоч і дещо комічно, переплітається з навколишнім хаосом. Наприклад, Браян знервовано їсть пластівці бренду Life просто посеред кривавого божевілля, шукаючи заспокоєння у рутині. А коли герой стикається з монстрами, що віддалено нагадують понівечених дітей, його страхи перед дорослою відповідальністю матеріалізуються буквально. Ці деталі чудово розбавляють напругу та додають персонажу глибини без зайвого моралізаторства. Хоча на рівні сенсів це точно не щось оригінальне, згадайте хоча б “Вихід 8” / The Exit 8, який фактично про все те саме.
Візуальний ряд та ігрові механіки
Атмосфера “Сяйва” та боді-горор
Сам кошмар починається з майстерно вибудованої сцени на зледенілій трасі. Своєю сніговою ізоляцією та гнітючою тишею вона прямо відсилає до атмосфери “Сяйва” / The Shining Стенлі Кубрика. Але не очікуйте свята саспенсу. Щойно Браян виходить з машини, фільм різко тисне на газ і скидає героя у безодню абсолютного боді-горору. Тіло збитої жінки починає викривлятися під неприродними кутами, започатковуючи безперервний марафон мутацій.
Нові обличчя жаху
Монстри в стрічці разюче відрізняються від класичних повільних зомбі – це гротескні маси пульсуючої плоті та переплетених кінцівок. Навіть звичайний домашній собака здатний раптом відростити щупальця. У цей момент стає остаточно зрозуміло, що безпечних гаваней у цьому світі більше не існує.
Ігровий досвід у кіно
Окремо заслуговує на відзнаку те, як філігранно стрічка інтегрує ігрові механіки в традиційну кінематографічну мову. Браян долає свій шлях немов рівні у відеогрі: від моторошної ферми та підземних тунелів до пекельних глибин лікарні, бо яка це Resident Evil без хоч якоїсь лабораторії? Режисер агресивно використовує ракурси від першої особи, створюючи ефект нервового, клаустрофобного занурення в події. Разом із цим він із гумором обігрує ігрові кліше, як-от незламні навісні замки чи коробки з набоями.
Візуальна розкіш та динаміка
Візуально нова “Resident Evil: Оселя зла” / Resident Evil виглядає бездоганно завдяки видатній роботі оператора Даріуша Вольського. Нічний Раккун-Сіті перетворюється на п’янкий зимовий неон, де білосніжний сніг щедро заливається густими шарами крові та слизу. Стрічка відпрацьовує свій дорослий рейтинг R на всі сто відсотків, перетворюючи м’ясорубку на збочено деталізоване мистецтво. Креггер ідеально відчуває ритм, чергуючи шквал екшену з короткими паузами для переведення подиху.
“Нова “Оселя зла” – це зразковий, адреналіновий та безкомпромісно кривавий атракціон. 95 хвилин ідеального занурення у чистий survival-horror, яке часом працює навіть краще за першоджерело і гарантовано не дасть вам занудьгувати.”
Недоліки та загальне враження
Різкий фінал
Попри шалену динаміку та візуальну розкіш, стрічка все ж має один помітний недолік – різко зім’ятий фінал. Після блискучого нарощування темпу третій акт раптово обривається, залишаючи величезну кількість питань без жодних відповідей. Ця поспішна розв’язка позбавляє героя повноцінного катарсису після всіх пережитих страждань. Можливо, це заділ на майбутні сиквели, але для самостійної історії такий підсумок залишає відчуття легкого розчарування.
Висновок: чистий адреналін
Утім, цей сценарний компроміс жодним чином не здатен перекреслити задоволення від загальної кривавої поїздки. Виявляється, що для класної екранізації гри необов’язково бути рабом першоджерела чи одразу будувати роздуту франшизу. Фільм щирий у своєму бажанні подарувати чистий, тваринний адреналін без зайвого пафосу.
- Відмінний кастинг Остіна Абрамса на роль нетипового героя.
- Блискуча режисура Зака Креггера.
- Огидний, але візуально бездоганний дизайн монстрів.
- Вдала інтеграція чорного гумору та ігрових кліше.
- Смілива відмова від класичного лору на користь самостійної історії.
Мінуси
- Надто різкий, зім’ятий і відверто поспішний фінал, який залишає історію без належного катарсису та обриває третій акт майже на півслові.
