Україна стоїть на порозі важливого етапу в боротьбі з корупцією, адже до Верховної Ради подано проєкт закону “Про засади антикорупційної політики України на 2026–2030 роки”. Ця ініціатива, хоч і надійшла без попереднього узгодження з урядом, як це було у попередніх циклах, є ключовим кроком у виконанні міжнародних зобов’язань країни та забезпеченням подальшої євроінтеграції. Проєкт, розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК) за два роки спільно з експертами та громадськістю, був переданий на розгляд Кабінету Міністрів 2 квітня, проте через тривале зволікання урядовців, голова антикорупційного комітету ВРУ зареєструвала його у парламенті 13 травня, зберігаючи амбітність документа, яку, ймовірно, хотів послабити уряд.
Ухвалення антикорупційної стратегії є міжнародним зобов’язанням України, зокрема, воно передбачене планом Ukraine Facility (ініціатива ЄС), Дорожньою картою у сфері верховенства права та так званим “планом Качки-Кос”. Дедлайн для ухвалення стратегії та антикорупційної програми на її виконання за планом Ukraine Facility – кінець червня 2026 року, і з огляду на парламентську процедуру часу вже обмаль.
-
Історичний контекст: Попередня антикорупційна стратегія на 2014–2017 роки була зосереджена на створенні інституцій. Після її завершення Україна п’ять років існувала без такого документа, а наступну стратегію (2022–2025 роки) було ухвалено зі значними затримками, переважно для виконання вимог ЄС для отримання статусу кандидата. Цей документ, розроблений до повномасштабного вторгнення, мав декларативні цілі та не враховував нових викликів.
-
Нова стратегія – принципово інша: Документ на 2026–2030 роки є значно деталізованішим, охоплює більше сфер, і вперше включає розділ про відновлення. Він складається з трьох частин: загальна система запобігання і протидії корупції, запобігання в пріоритетних сферах, та процедурні аспекти виконання, моніторингу та оцінки.
-
Інклюзивність процесу розробки: НАЗК залучило зовнішні експертні групи, проводило публічні обговорення, а всі матеріали були оприлюднені. Transparency International Ukraine брала активну участь у розробці розділу про публічні закупівлі та надавала письмові коментарі.
-
Ключові досягнення нової стратегії:
-
Перегляд строків досудового розслідування та скасування автоматичного закриття проваджень через їх сплив.
-
Механізм заохочення виконавців Державної антикорупційної програми (ДАП).
-
Право НАЗК видавати приписи органам влади.
-
Посилений розділ про захист викривачів, що відповідає Директиві ЄС 2019/1937, уніфікація поняття “викривач”, модернізація Єдиного порталу повідомлень.
-
Відповідність антикорупційного сегменту кримінальної юстиції (НАБУ, САП, ВАКС) технічним рекомендаціям Єврокомісії, зокрема, щодо автономного прослуховування для НАБУ та процедур призначення генерального прокурора.
-
-
Недоліки та перспективи: Незважаючи на прогрес, документ потребує подальшого вдосконалення, зокрема, щодо ефективності механізму перевірки е-декларацій та протидії легалізації доходів. Існує ризик, що деякі важливі аспекти, як-от конкурс на посаду генпрокурора, можуть бути послаблені під час парламентського розгляду, проте дії голови антикорупційного комітету дозволили зберегти найамбітнішу версію документа. Важливо, щоб уряд оперативно опрацював проєкт, а парламент врахував зауваження, не послабивши, а посиливши стратегію.
Подальші кроки вимагають від уряду оперативного розгляду проєкту Антикорупційної стратегії та надання своїх пропозицій парламенту, який, у свою чергу, має швидко розглянути ці зауваження та проголосувати за законопроєкт. Ігнорування цієї можливості урядом позбавить його права голосу щодо змісту стратегії та змусить розробляти ДАП на основі документа, фіналізованого без його участі. Зважаючи на значно знижений темп голосування законопроєктів у парламенті, Україна не може дозволити собі знову опинитися в ситуації, коли держава залишиться без актуального циклу антикорупційної політики, що вже траплялося у 2022 році, спричинивши втрату актуальності частини змісту стратегії та зниження її ефективності. Таким чином, спільні зусилля уряду та парламенту є критично важливими для успішного та своєчасного прийняття цього стратегічного документа, що безпосередньо впливає на євроінтеграційний процес.
