Смертність на українських дорогах, друга за критичністю проблема держави після війни, набула характеру непомітної трагедії, що триває на тлі толерування порушень правил дорожнього руху з боку всіх гілок влади. Резонансна аварія у Солом’янському районі Києва, де водій на швидкості в’їхав у підземний перехід, забравши життя чотирьох людей, включно з дитиною, стала черговим шокуючим свідченням цієї системної проблеми. Винуватець, який виявився хронічним порушником, лише підкреслив, наскільки буденними стали дорожні трагедії для українського суспільства.
Статистика, що лякає: загиблі на дорогах та на війні
Згідно з даними, від початку повномасштабного вторгнення до кінця жовтня 2025 року в Україні в дорожньо-транспортних пригодах загинуло близько 11,3 тисячі осіб. Ця цифра майже співмірна з мінімум 14,5 тисячами цивільних, чиї життя підтвердила ООН як втрачені внаслідок російської агресії за той самий період.
Першопричина трагедій: перевищення швидкості та мізерні покарання
Патрульна поліція України констатує, що перевищення дозволеної швидкості є головною причиною понад 40% усіх ДТП. Однак, передбачене законодавством покарання є настільки незначним, що не в змозі вплинути на агресивну поведінку водіїв. Штраф за перевищення ліміту на понад 20 км/год становить 340 гривень (або 170 зі знижкою), а за перевищення більш ніж на 50 км/год — 1700 гривень (850 зі знижкою). Для порівняння, у сусідній Польщі за аналогічне порушення водієві виписали штраф у 600 євро та вилучили посвідчення.
Законодавчі ініціативи: бюрократичні перешкоди
Зменшення смертності на дорогах могло б бути досягнуто завдяки діям народних депутатів, Міністерства внутрішніх справ та місцевих органів влади. Однак, страх перед суспільною реакцією та небажання системних змін призводять до блокування необхідних законодавчих ініціатив.
“Понад рік у цьому комітеті без розгляду припадає пилом законопроєкт №13314. Він передбачає внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП) – зменшення дозволеного “нештрафованого” порогу з +20 км/год до +10 км/год.”
Норма про +20 км/год, що діє ще з радянських часів, є застарілою та існує лише в Україні та росії, на відміну від європейських країн, де такі великі допуски відсутні. Це призводить до того, що українські водії часто перевищують швидкість, не вважаючи це порушенням.
Також у Комітеті Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності застряг законопроєкт №12172, що пропонує суттєве підвищення штрафів та позбавлення прав за системні порушення. Кампанія “За безпечні дороги” наголошує, що ці зміни вплинуть на зухвалих водіїв, дозволяючи правоохоронцям прибирати з доріг тих, чия поведінка може призвести до трагедій.
Недостатність камер та бюрократичні перепони МВС
Контроль за швидкістю здійснюється Патрульною поліцією за допомогою камер та приладів TruCAM, але кількість камер є вкрай недостатньою. У Києві, наприклад, нових камер не з’являлося з 2021 року. Урядова постанова від 2018 року дозволяє встановлювати камери лише в місцях концентрації ДТП (МК ДТП), де за три роки сталося щонайменше 4 ДТП із загиблими чи травмованими. Така політика спрямована на постфактум-реагування, а не на випередження аварій.
Додатковою проблемою є неточність прив’язки аварій до адрес, що ускладнює визначення МК ДТП. Пропонується внести зміни до постанови, щоб спростити процедуру встановлення камер, прибравши умову про обов’язковість визначення МК ДТП.
Місцева влада: “шулиці” замість безпечних вулиць
Місцеві органи влади часто демонструють застарілий підхід, вкладаючи кошти у створення швидкісних магістралей посеред житлової забудови, так званих “шулиць”. Термін “шулиця” позначає швидкісні багатосмугові магістралі в місті, що руйнують безпеку міського середовища. Прикладом такої “шулиці” є Чоколівський бульвар у Києві.
Натомість, позитивним прикладом є рішення Києва відмовитися від сезонного підвищення швидкісного режиму. Місто також бере до уваги пропозиції громадськості щодо безпеки дорожнього руху.
Українські міста можуть рівнятися на європейські столиці, які системно впроваджують концепцію Vision Zero, спрямовану на досягнення нульової смертності в ДТП. Наприклад, у Варшаві у 2025 році загинуло 25 осіб, у Мадриді — 34, у Лондоні — 96, у Гельсінкі — 1, а в Осло — 0.
Висновок: ціна бездіяльності
Кожна смерть або тяжка травма на дорозі — це трагедія для всіх залучених сторін. Відсутність рішучих дій з боку влади та місцевого самоврядування призводить до загибелі понад 3 000 українців та понад 30 000 травмованих щороку. Кожна нова резонансна трагедія є прямою ціною бездіяльності влади та суспільного договору про толерування хаосу на дорогах.
