Уряд Польщі, очолюваний прем’єр-міністром Дональдом Туском, нарешті змушений був відреагувати на зростаючу хвилю насильства та ненависті щодо українців у країні, про що він заявив на засіданні уряду 28 липня, назвавши це “війною проти насильства та ненависті”. Це свідчить про те, що масштаби та зухвалість нападів досягли рівня, який більше неможливо ігнорувати. Проте, за цією офіційною заявою ховається складний політичний підтекст, адже тема нападів на українців стала черговим полем битви між правлячою коаліцією та опозиційною правою силою на чолі з президентом Каролем Навроцьким. Прем’єр Туск активно використовує цю ситуацію, звинувачуючи правих у підбурюванні нападів та закликаючи президента Навроцького звернути увагу на діяльність радикальних угруповань, що стоять за цими злочинами. Проте, включення цієї гострої проблеми у внутрішньополітичну боротьбу навряд чи сприятиме її ефективному вирішенню.
Політичні маніпуляції та їхні наслідки
Вивільнення “джина ненависті”
Речник уряду Польщі Адам Шлапка прямо заявив: “Табір “Об’єднаної правиці” випустив цього джина з пляшки, і ми бачимо дуже жорсткі наслідки на вулицях. Це просто варварські дії з боку політиків. Але ми боротимемося з цим з усією безкомпромісністю”. Хоча жоден з основних польських політиків особисто не схвалював ксенофобію, численні заяви політиків правого спрямування, включаючи президента Навроцького, щодо “невдячності українців”, “українізації Польщі” та необхідності спрощення депортації іноземців, створили сприятливе тло для розпалювання ненависті на національному ґрунті.
Підживлення радикальних настроїв
Ці настрої значно посилилися після перемоги Кароля Навроцького на президентських виборах минулого року, а навесні цього року – коли партія “Право і справедливість” (“ПіС”) висунула кандидатом у прем’єри відвертого українофоба Пшемислава Чарнека. Такий розвиток подій фактично зняв усі запобіжники для польських радикалів, що призвело до фактичної “легалізації” нападів на українців.
Політична криза як каталізатор насильства
Нинішня хвиля нападів сталася на тлі безпрецедентного погіршення відносин між Варшавою та Києвом, спричиненого рішенням президента Володимира Зеленського надати одній із військових частин почесне найменування героїв УПА. Ця політична криза, як вважається, призвела до нового спалаху насильства щодо українців у Польщі. Кульмінацією цих атак стало жорстоке побиття української пари у Вроцлаві, що свідчить про надзвичайно високий рівень напруги, коли заяви політиків вже не здатні зупинити нові напади.
Цинічне використання теми нападів
Позиція Дональда Туска
Нинішня ситуація яскраво демонструє, наскільки цинічно польські політики різних таборів використовують тему нападів на українців у своїх політичних цілях. Незважаючи на нинішні правильні заяви, Дональд Туск та його політична сила раніше також експлуатували втому поляків від українських біженців. Показово жорсткі рішення нинішнього уряду Польщі щодо депортації українців у випадках, коли можна було обмежитися лише штрафом, є яскравим прикладом такої політики. У ситуаціях, що викликали масове обурення поляків, як-от інцидент із червоно-чорним прапором на концерті чи проїзд українського блогера автомобілем на заповідну територію озера Морське Око, уряд Туска діяв показово жорстко, намагаючись здобути політичні бали на антиукраїнських настроях частини суспільства.
Роль Рафала Тшасковського
Також не варто забувати, що ініціативу обмежити соціальні виплати українським біженцям першим озвучив кандидат у президенти від партії Туска Рафал Тшасковський. Це свідчить про те, що, попри беззаперечну провину польських правих у нинішній хвилі нападів, їхні опоненти також діяли не найкращим чином.
Подальші ризики та надії
Мовчання опозиції
Попри всі заклики чинної коаліції, ані президент Навроцький, ані “ПіС” не засудили нинішні напади на українців. Президент поклав відповідальність за суспільний спокій на уряд, тоді як “ПіС” зосередилася на темі злочинів, скоєних українцями у Польщі. Це тривожний сигнал, який свідчить про те, що польські радикали не зупинять своїх нападів.
“Українське питання” як вододіл
Втім, навіть за таких обставин, нинішня ситуація є кроком уперед порівняно з минулим роком, коли всі провідні партії Польщі намагалися гратися з антиукраїнськими настроями виборців. Зараз “українське питання” стає водорозділом між коаліцією та опозицією.
Готовність влади боротися
Виникає ключове питання: наскільки готова нинішня влада Польщі боротися з нападками на українців? Заяви польської влади дають підстави для оптимізму, тим більше, що нападників оперативно затримують і судять. Однак, цих кроків може бути недостатньо для того, щоб “загнати джина ненависті назад до пляшки”.
Покарання для політиків-підбурювачів
Для цього потрібне щонайменше покарання для тих політиків, які підбурюють антиукраїнські настрої. Хоча депутат від “ПіС” Пшемислав Чарнек вже отримав догану від комісії Сейму з етики за антиукраїнські заяви, це покарання виглядає явно недостатнім для того, щоб змусити замовкнути політиків-українофобів.
Різношерста опозиція
Важливою проблемою є те, що антиукраїнська риторика зараз активно використовується всіма опозиційними правими партіями Польщі, включаючи “Право і справедливість”, “Конфедерацію” та “Конфедерацію польської корони” Гжегожа Брауна. Остання, зокрема, просуває наративи Кремля, вимагаючи повної заборони військової допомоги Україні та зняття санкцій з РФ. Винятком може стати новий політичний проєкт експрем’єра Матеуша Моравецького, але його ідеологія ще не сформована.
Вибірковість критики уряду
Цікаво, що увага спікерів чинної коаліції зосереджена переважно на “Праві і справедливості” та президентові Навроцькому, тоді як “Конфедерація”, чия позиція не менш ворожа до України, залишається поза критикою. Таке пояснення може полягати у тому, що альянс із “Конфедерацією” є єдиним шансом для партії Туска “Громадянська коаліція” зберегти владу після парламентських виборів 2027 року. Цей варіант може становити ще більший ризик для Києва, ніж права коаліція за участю “ПіС” та обох “Конфедерацій”.
Ситуативна позиція влади
В таких умовах заяви чинного уряду на підтримку українських біженців виглядають як ситуативна позиція, спрямована на використання слабкостей головного політичного опонента. Відсутні гарантії, що партія Туска не змінить свою позицію щодо українців, якщо це буде їй вигідно, наприклад, у разі формування коаліції з “Конфедерацією”.
Обережний оптимізм
Реакція суспільства
Попри всі ризики, нинішня реакція польської влади та, головне, суспільства на масові атаки проти українців дає підстави для обережного оптимізму. Антиукраїнська хвиля налякала багатьох поляків, і вперше за довгий час чути голоси противників розпалювання антиукраїнських настроїв. Це матиме вплив на політиків.
Проукраїнські політики
Крім того, у “Громадянській платформі” та інших партіях провладної коаліції є чимало проукраїнських політиків, які вимагатимуть більш послідовного курсу уряду.
Майбутнє правої опозиції
Не все втрачено і в правій опозиції. Проукраїнські діячі були і в “ПіС”, хоча чимала їх частина перейшла до нового політичного проєкту Матеуша Моравецького. Це дає надію, що нова польська права партія не матиме такого антиукраїнського курсу, як їхні колеги. Якщо така політика матиме попит серед виборців, можливо, і “Права і справедливості” доведеться коригувати свій курс. Тоді відверто антиукраїнська риторика залишиться лише у радикалів.
