Історія, як відомо, розвивається по спіралі, і актуальні події часто знаходять свої відлуння у минулому. Аналізуючи нинішнє російсько-українське протистояння, неможливо не помітити паралелі з конфліктами минулих десятиліть, зокрема, з ірано-іракською війною 1980–1988 років, яка породила поняття “війна міст”. Це термін, що описує виснажливе протистояння, коли основні бойові дії переходять у фазу позиційної війни, а стратегічною перевагою стають удари по тилових містах противника.
Історичний контекст “війни міст”
Перші спроби та обмеження
Передумови для такого типу війни виникли ще під час Першої світової війни, коли позиційне глухувата спричиняло пошук нових форм ведення бойових дій. Проте, недосконалість тодішніх технологій, зокрема, авіації, обмежувала ефективність повітряних нальотів. Нальоти німецьких дирижаблів на Лондон та Париж мали переважно психологічний ефект, а не стратегічний.
Друга світова: доповнення, а не заміна
У період Другої світової війни взаємні удари по містах набули безпрецедентних масштабів. Бомбардування Берліна та Лондона стали реальністю, але вони не компенсували патову ситуацію на фронтах, а радше доповнювали маневрену війну. Доля війни вирішувалася на полях битв, як-от Курська дуга чи пляжі Нормандії, а не в руїнах міст.
Ірано-іракська “війна міст”: повний цикл
Саме ірано-іракська війна 1980–1988 років стала класичним прикладом “війни міст”. Після затяжного позиційного протистояння, коли фронт фактично завмер, диктатор Іраку Саддам Хусейн вирішив переламати хід війни масованими ударами по іранських містах. Цей підхід, хоч і призвів до значних руйнувань, не зміг зламати волю Ірану до боротьби.
“Ірак бив по Тегерану, Тебрізу, Ширазу, Ісфахану та інших міських центрах, використовуючи радянські балістичні ракети Р-17 та розроблені на їхній основі “Аль-Хусейн”. Іранські удари у відповідь були в основному спрямовані проти Багдада, Басри і Кіркука; при цьому використовувалися ті ж Р-17, закуплені в Лівії; та північнокорейські балістичні ракети “Хвасон-5″. Крім того, обидві сторони активно застосовували бойову авіацію та далекобійну артилерію.”
Загалом, за оцінками, за весь час війни Ірак випустив по Ірану 533 балістичні ракети.
Сучасний російсько-український конфлікт: нова реальність “війни міст”
Чотири десятиліття потому, російсько-українська війна демонструє схожі тенденції, але з новими, значно інтенсивнішими характеристиками. Подібно до Іраку, Росія робить ставку на ракетні та авіаційні удари по українських містах, сподіваючись зламати волю українського народу. Україна, у свою чергу, намагається відповісти симетрично, завдаючи ударів по російській території.
Відмінності від ірано-іракського досвіду
Сучасна “війна міст” відрізняється від свого прототипу за кількома ключовими параметрами:
- Інтенсивність: Українська війна значно інтенсивніша. Якщо за весь час ірано-іракської війни було випущено 533 балістичні ракети, то Росія лише за десять місяців 2023 року атакувала Україну приблизно 770 балістичними ракетами. Це свідчить про значно вищий рівень застосування ракетного озброєння.
- Застосування дронів: До ракет та авіації додалися дешеві та ефективні безпілотники. Це дало Україні можливість досягти часткового паритету у “війні міст”, незважаючи на відставання у ракетних озброєннях.
- Безперервність: На відміну від ірано-іракської війни, яка ділилася на чіткі кампанії, сучасна “війна міст” майже безперервна.
Виклики та перспективи
Незважаючи на спроби досягти паритету, “війна міст” ставить перед обома сторонами складні виклики. Хоча Україна може завдавати ударів по російських містах, вона не може повністю захистити власний Київ від ворожих атак. Аналогічно, Росія, незважаючи на свій військовий потенціал, не може гарантувати захист своїх міст від українських ударів.
“Найімовірніше, адекватного технічного вирішення цієї проблеми просто не існує. Нещодавні бойові дії на Близькому Сході продемонстрували, що навіть найбагатші та найвпливовіші країни світу не здатні створити стовідсотково ефективну протиповітряну оборону. Руйнівний меч викувати легше, ніж безвідмовний щит.”
Навіть у 2026 році, попри всі зусилля, досягнення повного паритету у “війні міст” залишається недосяжним. Це призводить до стану взаємної вразливості, яка, однак, не гарантує припинення бойових дій, а скоріше може призвести до подальшого розширення конфлікту та зростання втрат.
Психологічний аспект війни
Важливою складовою “війни міст” є психологічний аспект. Кожна зі сторін схильна переоцінювати власну витривалість і применшувати ресурси противника. Це призводить до спокуси вірити, що власні удари лише згуртовують народ, тоді як удари противника деморалізують його.
- 2022 рік: Москва була переконана в успіху бліцкригу.
- 2023 рік: Київ вірив у успіх контрнаступу.
- 2026 рік: З’являється ризик не усвідомити, що виснажлива “війна міст” може тривати довго, не приносячи бажаного результату жодній зі сторін.
Не можна виключати, що масштаби руйнувань і втрат неухильно зростатимуть, але на принципові поступки все одно ніхто не піде. Це, зрештою, повторює сценарій ірано-іракської війни, де обидві сторони зазнали колосальних втрат, не досягнувши вирішальної перемоги.
