Запропонований Міністерством цифрової трансформації законопроєкт, що має на меті внести зміни до Закону України “Про доступ до публічної інформації”, викликає серйозне занепокоєння серед фахівців з інформаційного права. Офіційно документ позиціонується як крок до імплементації європейських директив та покращення прозорості державного управління, проте глибший аналіз виявляє потенційні ризики для основоположних прав громадян на доступ до інформації. Замість розширення можливостей, законопроєкт може призвести до звуження існуючих гарантій, створюючи новий, законодавчо неврегульований режим інформації.
Ключові проблеми законопроєкту: концептуальні помилки
Звуження права на доступ до інформації під виглядом євроінтеграції
Законодавство України, зокрема закони “Про доступ до публічної інформації” та “Про інформацію”, побудоване на принципі пріоритету відкритості інформації, що перебуває у розпорядженні держави. Обмеження доступу можливе лише у чітко визначених законом випадках, створюючи вичерпний перелік підстав. Це означає, що будь-яка інформація, яка не підпадає під ці винятки, повинна бути надана громадянам. Після отримання такої інформації, особа реалізує вже не право на доступ, а гарантовану статтею 34 Конституції України свободу збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію.
“Законопроєкт пропонує іншу логіку, намагаючись встановити додаткові обмеження щодо використання та поширення інформації, яка вже була визнана відкритою та правомірно надана особі. Фактично пропонується створити новий проміжний правовий режим: інформація ніби відкрита, але користуватися нею можна не повною мірою. Однак такого режиму не існує ні в Конституції України, ні в Законі “Про доступ до публічної інформації”, ні в європейських стандартах захисту свободи інформації.”
Такий підхід суперечить класичній моделі інформаційних прав у правовій державі. Європейські стандарти, зокрема Директива (ЄС) 2019/1024, встановлюють мінімальні правила для відкритих даних і повторного використання інформації державного сектору, не вимагаючи перегляду конституційних гарантій свободи інформації. Україна ж ризикує створити парадоксальну ситуацію, коли під приводом євроінтеграції буде знижено рівень захисту прав, який вже існує.
Підміна права на доступ свободою, а свободи — контролем
Критичною помилкою законопроєкту є змішування двох різних прав: права на доступ до публічної інформації та свободи інформації. Право на доступ є позитивним правом, що зобов’язує державу надати інформацію. Свобода інформації, гарантована Конституцією України та Хартією основоположних прав ЄС, має іншу природу – це свобода людини отримувати, використовувати та поширювати інформацію без втручання держави.
Запропоновані зміни можуть перетворити право на доступ на інструмент контролю за інформацією, а не механізм її відкриття. Це суперечить самій ідеї відкритості та прозорості державного управління.
Обмеження прав через підзаконні акти: порушення Конституції
Ще одна серйозна проблема полягає у формулюванні, яке дозволяє встановлювати обмеження права на використання інформації “якщо інше не встановлено законодавством”. На відміну від “закону”, поняття “законодавство” охоплює не лише акти Верховної Ради, а й постанови Кабінету Міністрів, накази міністерств та інші підзаконні акти. Це створює небезпечну можливість запровадження нових обмежень прав людини поза межами парламентського процесу, що прямо суперечить статтям 34, 64 та 92 Конституції України, які чітко встановлюють, що обмеження прав визначаються виключно законами України.
Шляхи вирішення
Імплементація європейського законодавства є необхідною, проте вона не повинна призводити до демонтажу вже існуючих механізмів захисту прав громадян. Законопроєкт потребує не косметичного редагування, а глибокого концептуального перегляду.
- Залучення фахівців з інформаційного права, які мають багаторічний досвід роботи у сферах доступу до інформації, свободи інформації та відкритих даних.
- Концептуальне оновлення законопроєкту з урахуванням принципів верховенства права та конституційних гарантій прав людини.
- Забезпечення відповідності запропонованих норм директивам ЄС без звуження існуючих в Україні стандартів захисту прав.
Ігнорування цих зауважень може призвести до ослаблення одного з найефективніших інструментів громадського контролю за державою, що суперечить як Конституції України, так і самій ідеї європейської інтеграції.
“Україна ж сьогодні ризикує отримати парадоксальну ситуацію: під приводом імплементації європейських стандартів буде знижено рівень захисту прав, який вже існує в Україні.”
