Протягом десятиліть російська армія покладалася на розгалужену наземну космічну інфраструктуру, яка забезпечувала глобальний зв’язок, розвідку та відносно точну навігацію. Ці стратегічні об’єкти, розташовані глибоко в тилу під прикриттям ешелонованої протиповітряної оборони, тривалий час вважалися недосяжними для українських засобів ураження. Однак, ця ситуація почала змінюватися, і зараз Сили оборони України завдають дедалі більшої шкоди російській космічній програмі, атакуючи ключові центри управління супутниками.
Аналіз ударів по космічній інфраструктурі
Центри космічного зв’язку: функціонал та вразливість
Центр космічного зв’язку (ЦКЗ) — це наземний комплекс, що керує супутниками, обмінюється з ними даними, збирає телеметрію, стежить за системами космічного апарата, передає команди на маневри, коригує орбіту та розвертає сонячні батареї. Нік Ковальський, засновник космічного консалтингового агентства East Front Solutions, зазначає, що центри також калібрують навігаційні супутники. Ці об’єкти є критично важливими для військового та урядового зв’язку, передачі розвідданих, інформації про ракетні напади, а також для роботи навігаційних систем, таких як “ГЛОНАСС”.
ЦКЗ складається з антенного комплексу та обчислювального центру. Знищення антенних поворотних механізмів зупиняє роботу станції, проте головною мішенню є адміністративні корпуси, де розташовані пульти управління, дешифратори та супутникові модеми. Росія успадкувала від СРСР мережу цих центрів, використовуючи їх як для цивільних, так і для військових потреб. Спецслужби РФ використовують окрему інфраструктуру для передачі цінних даних, перехоплення та дешифрування космічного зв’язку, а також для раннього виявлення пусків балістичних ракет.
Важливою особливістю є використання Росією цивільних об’єктів держпідприємства “Космічний зв’язок” для військових завдань, що робить їх такими ж цілями, як і суто військові об’єкти. Андрій Колесник, ексрадник голови Державного космічного агентства України, пояснює, що цивільні об’єкти легко адаптуються до військових потреб шляхом заміни електроніки.
Наслідки ударів по наземній космічній інфраструктурі
Застосування ракет Storm Shadow та ATACMS дозволило Силам оборони України уражати російську космічну інфраструктуру, зокрема в окупованому Криму. Перший підтверджений удар стався 20 грудня 2023 року по 40-му командно-вимірювальному комплексу ПКС РФ у селі Вітине. Росіяни керували звідти супутниками “ГЛОНАСС” і системою морської радіорозвідки ВМФ РФ “Лиана”. 24 травня 2024 року шість ракет ATACMS уразили вузол зв’язку ФСБ під Алуштою, а 23 червня було повторно завдано удару по базі у Вітиному.
У червні 2026 року українські ударні дрони розширили географію атак, уразивши центр космічного зв’язку “Дубна”, станцію “Владимир”, вузол зв’язку Генерального штабу ЗС РФ “Рубін” у Бєлоомуті та 476-й центр прийому інформації воєнної розвідки “Мещерино-1”. Останній об’єкт відповідає за прийом та обробку даних із російських супутників оптико-електронної розвідки.
Знищення наземного хабу не призводить до негайного падіння супутників, оскільки вони здатні працювати автономно. Однак, це ускладнює, але не зупиняє управління російськими військами. Знищення телепортів змушує росіян передавати дані через резервні станції, що затримує обмін наказами. Втрата командно-вимірювальних центрів заважає калібрувати навігаційну систему “ГЛОНАСС”, точність якої почне погіршуватися лише через 2-4 тижні після гіпотетичної повної втрати наземного контролю.
“Якщо це припаде на час, коли вся наземна інфраструктура управління вражена, супутник можна втратити, але ймовірність цього достатньо низька,” – констатує Колесник.
Навіть критичні збої “ГЛОНАСС” не “осліплять” російську зброю повністю, оскільки керовані боєприпаси покладаються на кілька навігаційних систем одночасно, включаючи GPS, Beidou або інерційну систему наведення.
Резервні системи та шляхи заміни
Росія має багаторівневу систему резервування для управління супутниками, включаючи станції в Сибіру, на Далекому Сході та за кордоном – у Казахстані, Таджикистані, ПАР, Нікарагуа й Антарктиді. Останнім рубежем резервних систем є мобільні центри управління на автошасі.
Відновити зруйновану інфраструктуру — дорого й довго, оскільки великі антенні поворотні механізми не виготовляють серійно, а їхня заміна залежить від радянських запасів.
Єдиним реалістичним способом оперативно “підстрахувати” власну космічну програму є співпраця з Китаєм, проте вона не є безмежною і не безплатною. Нещодавні проблеми з виробництвом супутників у РФ, зокрема брак мікросхем космічного класу, ускладнюють цей процес. Китай відмовився продавати необхідну електроніку без передачі технологій російських ракетних двигунів РД-180.
Теоретично, у разі критичних пошкоджень російських центрів, Росія може спробувати перехопити управління супутниками через партнерські ЦКЗ безпосередньо на території Китаю, проте цей процес нешвидкий і вимагає передачі третій стороні секретних ключів шифрування.
Український тиск на космічну програму РФ
Росія продовжує розгортати нові космічні апарати, зокрема, розвиває проєкт “Рассвет” – військовий аналог Starlink. Для ефективної протидії українські Сили оборони не лише атакують ЦКЗ, а й завдають ударів по стартових майданчиках противника, зриваючи графік космічної програми.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ запустила з космодрому “Плесецьк” понад 70 військових і розвідувальних супутників. Навесні голова “Роскосмосу” визнав спробу атаки безпілотників на космодром під час старту 16 апаратів “Рассвет”. Удари по пусковій інфраструктурі та станціях управління змушують РФ відтягувати засоби ППО на захист об’єктів, що розпорошує сили протиповітряної оборони та робить підтримку супутникових угруповань дорожчою.
Російська космічна інфраструктура не перестане швидко функціонувати через атаки БПЛА, оскільки має дублюючі елементи поза радіусом дії українських вогневих засобів, запасні вузли за кордоном та мобільні станції керування. Однак, кожна атака змушує ворога відводити зенітні комплекси або витрачати кошти на відновлення інфраструктури. Якщо Україна вирішить вкласти більше ресурсів у нейтралізацію супутникового угруповання ще до його виведення на орбіту, можливо, ми станемо свідками регулярних ударів не лише по центрах управління, а й по космодромах, що стане принципово новим витком космічного протистояння.
