Українська стійкість, про яку так багато говорять, — це не лише результат роботи державних інституцій чи військової потужності, а глибоко вкорінена культурна особливість, яку можна охарактеризувати як “софійність”. Це здатність жити й діяти мудро у складному світі, поєднуючи протилежності, такі як свобода з відповідальністю, власна ідентичність з відкритістю до іншого, пам’ять зі здатністю змінюватися. Саме ця “софійність” дозволяє українському суспільству залишатися цілісним і діяти навіть в умовах війни, коли звичний порядок руйнується. У сучасному світі, де безпека розуміється не лише як захист від загроз, а й як здатність адаптуватися до непередбачуваних подій, український досвід стає особливо актуальним.
Переосмислення поняття безпеки на початку XXI століття відбулося через усвідомлення надмірної складності сучасного світу, який неможливо повністю передбачити й захистити від усіх загроз, таких як кібератаки, пандемії, кліматичні катастрофи чи гібридні війни. Це призвело до зміни парадигми: від запитання “як не допустити удару?” до “що ми робимо, коли удар уже стався?”. Інакше кажучи, головними стають питання функціонування інституцій, згуртованості суспільства, здатності людей до співдії, збереження довіри та адаптації до нових реалій, а головне – збереження власної ідентичності після пережитих криз. Саме ця логіка стійкості, або resilience, стає ключовою.
Софійність як основа національної стійкості
Історичне коріння та сучасне осмислення
Софійність – це здатність жити і діяти мудро у складному світі. Не спрощувати світ до чорного і білого, коли він значно складніший, поєднувати свободу з відповідальністю, власну ідентичність із відкритістю до іншого, пам’ять зі здатністю змінюватися, індивідуальність зі співбуттям.
Термін “софійність” має глибоке коріння, що сягає античної традиції, християнської філософії та культури Київської Русі. Його осмислювали такі видатні українські філософи, як Сергій Кримський, Мирослав Попович та Вілен Горський. Сьогодні до цієї концепції звертаються Андрій Зелінський, Олександр Філоненко, Наталія Кривда та отець Георгій Коваленко. В основі софійності лежить мудрість, яка дозволяє працювати зі складністю, адаптуватися, проявляти відповідальність, що виливається у самоорганізацію, реалізовувати свободу для самостійного ухвалення рішень, будувати співбуття, що формує довіру і солідарність, зберігати пам’ять для культурної тяглості та використовувати творчість для пошуку рішень у неочікуваних ситуаціях. Це поняття, винесене за межі філософських кабінетів, набуває практичного значення для безпекового повсякдення.
Стійкість: більше, ніж бетон і генератори
Український досвід свідчить, що національна стійкість не обмежується лише матеріальними аспектами, такими як державні інституції, економіка, армія, енергетика чи критична інфраструктура. Хоча ці елементи є критично важливими, справжня стійкість проявляється у здатності суспільства функціонувати навіть за умов пошкодження ключових систем. Наприклад, коли енергосистема зазнає ударів, люди організовують пункти обігріву; коли державні інституції не встигають реагувати на військові потреби, виникають волонтерські мережі; мільйони переселенців зберігають зв’язок зі своєю державою. Це свідчить про глибинні культурні та світоглядні основи української стійкості, які формують так званий “світоглядний капітал стійкості”.
Світоглядний капітал як основа виживання
Цей капітал складається з накопичених поколіннями цінностей, смислів, способів взаємодії та уявлень про світ, які в критичні моменти дозволяють суспільству не розпастися, самоорганізуватися і продовжувати діяти. Софійність виступає однією з ключових форм такого світоглядного капіталу для України, що дозволяє поєднувати адаптацію з тяглістю, зміни з пам’яттю, відкритість з власною ідентичністю, свободу з відповідальністю.
Справжня стійкість – це здатність змінюватися
Важливо розуміти, що справжня стійкість – це не просто повернення до попереднього стану після кризи, а здатність трансформуватися, не втрачаючи своєї сутності. Україна після повномасштабного вторгнення вже не буде такою, як до 2014 чи 2021 року, і не повинна такою бути. Справжня стійкість полягає в умінні проходити крізь зміни, втрати та випробування, ставати іншими, але водночас залишатися собою.
Сучасна війна точиться не тільки за територію, Росія намагається знищити не лише українські міста, інфраструктуру чи військовий потенціал, вона намагається зруйнувати саму українську суб’єктність, переконати українців, що вони не здатні на власну державу, що українська культура, історія другорядні, що спротив безглуздий, що майбутнє визначається не нами. Тому мішенню сучасної війни стають пам’ять, ідентичність, довіра, суспільна згуртованість та уявлення людей про майбутнє.
У цьому контексті софійність набуває особливого значення, оскільки вона дозволяє поєднати, здавалося б, суперечливі речі: адаптацію та тяглість, зміни та пам’ять, відкритість та власну ідентичність, свободу та відповідальність. Це безпосередньо стосується національної безпеки, адже сучасна війна спрямована не лише на знищення фізичної інфраструктури, а й на руйнування української суб’єктності, ідентичності, довіри та суспільної згуртованості.
Софійність як безпекова категорія
Захищаючи свої кордони та території, Україна захищає також здатність суспільства залишатися автором власної картини світу. Софійність стає безпековою категорією не тому, що філософія може замінити армію чи сильні державні інституції, а тому, що навіть найпотужніші інституції потребують суспільства, яке усвідомлює, що саме воно захищає і заради чого. Зв’язок між софійністю та безпекою полягає у формуванні народом світоглядного капіталу, підтримці цінностей, пам’яті, відповідальності та довіри, що сприяє солідарності, самоорганізації та суспільній згуртованості. Це, у свою чергу, підсилює національну стійкість та українську суб’єктність, дозволяючи нації не лише фізично вижити, а й зберігати здатність визначати власне майбутнє.
Вимірювання стійкості
Отже, українську стійкість варто вимірювати не лише за кількістю витриманих ударів чи швидкістю відбудови, а за глибшим критерієм – чи залишаються українці авторами власного буття після пережитих випробувань. Справжня стійкість – це здатність пройти крізь зміни, втрати та випробування, стати іншими, і водночас, не перестати бути собою.
Рена Марутян, директорка Інституту національної стійкості та безпеки, професорка КНУ імені Тараса Шевченка.
