7 квітня, напередодні терміну, який міг би стати “кінцем іранської цивілізації”, президент США обрав дипломатичне розв’язання конфлікту замість обіцяної відповіді “вогонем та люттю”, тим самим відмовившись від своїх попередніх заяв. Це стало четвертим випадком відступу за 39 днів конфлікту, формальним приводом для якого стало прохання “поважних людей”, зокрема прем’єр-міністра Пакистану Шахбаза Шаріфа та, ймовірно, Мухаммеда бін Салмана. Реальною ж причиною стало зіткнення військової реальності з гучною медійною риторикою. Ринки миттєво відреагували на цю новину: ціна на нафту марки Brent впала зі 110 до 92 доларів за барель, створивши ілюзію завершення гри в ультиматуми. Однак, постає питання: чи справді настав мир, чи ми спостерігаємо зародження нової, значно небезпечнішої архітектури нестабільності, яка може призвести до народження нової, значно небезпечнішої архітектури нестабільності?
Анатомія відступу: коли лідер втрачає об’єктивне сприйняття реальності
Виклики для адміністрації Трампа та цикли ескалації
Минулий тиждень став вирішальним для адміністрації Трампа, коли заяви очільника Пентагону Піта Хегсета про “знищення іранського потенціалу” зіткнулися з даними розвідувальної спільноти, оприлюдненими Washington Post, які свідчили про неушкодженість понад 50% ракетних пускових установок Ірану та тисячі дронів, готових до використання. Це демонструє класичний цикл поведінки Трампа: максимальна ескалація, зіткнення з реальністю та відступ – стратегія, подібна до тієї, яку роками демонстрував Путін, з тією лише різницею, що Путін переносить вектор ескалації, тоді як Трамп змушений “продавати” відступ як перемогу. Однак, в чому полягає ця “перемога” для Ірану? Іран виходить із 39 днів конфлікту значно загартованішим, набувши верифікований шантаж – здатність перекрити Ормузьку протоку, що тепер є доведеним фактом. Крім того, дедоларизація перейшла в практичну площину через транзитні збори в юанях та перехід на систему CIPS, а Тегеран та інші потенційні супротивники емпірично переконалися, що американські дедлайни є гнучкими. Схоже, Трамп рухається до угоди, яка буде м’якшою за JCPOA 2015 року, з якої він сам зі скандалом вийшов у 2018-му.
Ми бачимо класичний цикл Трампа: максимальна ескалація – зіткнення з реальністю – відступ. Це стратегія, яку ми десятиліттями спостерігали у Путіна, з однією різницею: Путін не відступає, а переносить вектор ескалації. Трамп же змушений “продавати” відступ як перемогу.
Рівновага озброєної невизначеності: нова архітектура безпеки
Теорія ігор та стратегічне позиціонування
З точки зору теорії ігор, світ опинився в точці рівноваги Неша, де жоден гравець не може самостійно покращити свою позицію, що свідчить не про мир, а про “озброєну невизначеність”. Цей сценарій, який Advanter Group прогнозувала як найбільш імовірний з початку війни, передбачає, що Іран не зможе тримати протоку закритою вічно, але й не відкриє її без гарантій. США, в свою чергу, не зможуть силою розмінувати море за лічені дні, враховуючи значні виклики та протидію з боку Ірану, за оцінками FPRI, що потребуватиме 4+ тижнів. Водночас, вони не можуть визнати поразку перед виборами. Країни Затоки опинилися під екзистенційною загрозою, адже удари іранських дронів по опреснювачах є значним викликом для ОАЕ та Бахрейну. Ормузька протока залишатиметься формально відкритою, але під фактичним іранським контролем, а нафта по 85–100 доларів за барель стане новою нормою. Ядерне питання залишатиметься невизначеним, адже Іран продовжуватиме збагачувати уран, уникаючи прямої розробки ядерної зброї.
Що це означає для України: вікно можливостей, що зачиняється
Експертиза України на ринку безпеки та стратегічні сценарії
Для України ця “Холодна війна Затоки” є не просто далеким конфліктом, а ринком, де попит на українську експертизу стає структурним, адже Україна має унікальний досвід боротьби з “Шахедами” та балістикою в промислових масштабах. Українські технології та досвід роблять її ідеальним партнером для арабських монархій, позбавленим політичного тягаря НАТО чи Ізраїлю. Аналіз чотирьох ймовірних сценаріїв розвитку подій показує, що попит на українські рішення залишається актуальним, хоча й змінює свій характер. Найбільш імовірним експерти вважають сценарій SS-1 – “Ісламабадська угода” (40%), за якого структурний попит на українські протидронові системи зросте, що дозволить Україні увійти в довгострокові оборонні програми регіону. Другий за ймовірністю сценарій – SS-4, або “Затяжна невизначеність” (35%) – передбачає стабільний попит через постійну загрозу, але ризик розмиття уваги світу до України. Сценарії повторної ескалації (SS-2, 15%) або наземної операції та рейдів (SS-3, 10%) можуть призвести до пікового попиту на українську експертизу, але створюють ризик перенаправлення систем Patriot і HIMARS з України на іранський фронт, як вже лунає в парламентах Великої Британії та Конгресі.
- Конвертація в контракти: Меморандуми (MOU) з Саудівською Аравією та ОАЕ мають бути перетворені на реальні замовлення, щоб випередити американські та китайські корпорації.
- Позиціювання в Safe Passage: Україна повинна стати частиною міжнародної коаліції з безпеки судноплавства, пропонуючи свій бойовий досвід як сервіс.
- Битва за пріоритети в Конгресі: необхідно довести, що Іран є тим самим фронтом, що й Україна, і що перенаправлення Patriotів до Затоки замість Харкова стане стратегічною поразкою демократичного світу.
“Каток” армії США не “поїхав”, як очікували прихильники MAGA, але й поразка США, про яку поспішають писати аналітики, є перебільшенням. Світ увійшов у стан стійкої нестабільності, де Іран, Китай та Трамп грають в довгу. Україна ж має навчитися грати довше за всіх, перетворюючи угоди з країнами Затоки на свою страховку на майбутнє, коли увага Вашингтона може остаточно зміститися на внутрішні проблеми. Часове вікно для України стрімко звужується, і наявні два критичні дедлайни – кінець квітня (завершення дії War Powers Resolution для Трампа) та 13 травня (візит Трампа до Пекіна) – вимагають негайних дій. Після цих дат ситуація вийде на нове плато, або Трамп оголосить “перемогу” і повернеться до тиску на Україну щодо “угоди з РФ”, або остаточно зав’язне в Ірані, викресливши Центральну та Східну Європу з пріоритетів. Часу на роздуми немає.
