Архітектура вищої державної влади в Україні зазнала глибоких трансформацій після низки гучних кадрових потрясінь та масштабних антикорупційних спецоперацій, які оголили внутрішні протиріччя на Банковій. Звільнення Андрія Єрмака, яке спочатку сприймалося як кінець цілої епохи тотального контролю канцелярії, насправді не зруйнувало базовий принцип президентської вертикалі, де Володимир Зеленський незмінно залишається єдиним центром ухвалення доленосних рішень. Попри те, що колишній очільник Офісу президента намагається зберегти дистанційний вплив через телефонний зв’язок, його монополія на доступ до першої особи остаточно розпалася на окремі сфери впливу. Нова політична конфігурація нагадує складну мозаїку, де за право формувати порядок денний змагаються медійні радники, досвідчені парламентські апаратники, куратори силових відомств та номінальні керівники інституцій, які прагнуть здобути справжню суб’єктність.
Трансформація впливу та нові фаворити на Банковій
Після усунення Андрія Єрмака від щоденного управління державними процесами в офісі президента сформувалася нова група наближених осіб, кожен з яких намагається заповнити утворений вакуум власними смислами та інструментами контролю. Радник президента Дмитро Литвин зосередив у своїх руках повне управління медійним простором та стратегічними комунікаціями, успішно адаптуючись до психотипу глави держави, тоді як голова парламентської фракції Слуга народу Давид Арахамія радикально зміцнив власні позиції завдяки контролю над голосуваннями у Верховній Раді та розбудові власних переговорних треків із міжнародними партнерами.
- Дмитро Литвин контролює інформаційну політику, пише програмні промови для Зеленського та формує зовнішню оптику Офісу щодо ключових викликів.
- Давид Арахамія забезпечує стабільність монобільшості, активно впливає на оновлення Кабінету міністрів та підтримує неформальні контакти із зовнішніми гравцями.
- Кирило Буданов на чолі Офісу президента виконує складну роль антикризового менеджера з високим рівнем суспільної довіри, одночасно балансуючи між внутрішніми та зовнішніми переговорними треками.
Політичні експерти зазначають, що українська влада перейшла від моноцентричної моделі управління до конкурентної боротьби кількох впливових веж, де кожен фаворит намагається мінімізувати амбіції суперників і замкнути на собі ключові потоки інформації.
Силовий блок і конкуренція спецслужб
Особливою зоною турбулентності залишається силовий сектор, де після відставки одіозних посадовців свої позиції суттєво наростив заступник голови ОП Олег Татаров, який координує взаємодію з правоохоронними органами та судовою системою. Водночас загострилося протистояння між тимчасовим виконувачем обов’язків голови Служби безпеки України Олександром Покладом та очільником президентської канцелярії Кирилом Буданорма, яке через різницю у методах роботи та амбіціях спецслужб періодично виливається у відкриті кулуарні зіткнення.
- Олег Татаров зміцнив контроль над прокурорським та судовим блоком після нейтралізації опонентів у ході гучних антикорупційних розслідувань.
- Олександр Поклад діє як жорсткий архітектор безпеки президентської системи, утримуючи баланс сил та виконуючи делікатні доручення глави держави.
- Кирило Буданов, попри перехід на політичну посаду в Офіс президента, зберігає інтерес до військових та розвідувальних треків, що створює неминучу інституційну напругу з керівництвом СБУ.
Як зазначається в аналітичних публікаціях провідних медіа, події навколо силових відомств демонструють крихкість низького рівня координації всередині державного апарату.
Силові структури в Україні під час війни стали не просто інструментом захисту правопорядку, а й полем жорсткої політичної конкуренції за вплив на найвище керівництво країни, що створює серйозні ризики для загальної керованості державою.
З огляду на поточні тенденції, нинішня система влади в Україні виглядає значно менш монолітною, ніж у попередні роки, що водночас створює як додаткові можливості для плюралізму думок, так і загрози дестабілізації в умовах триваючої виснажливої війни.
