Президент України Володимир Зеленський, з нагоди Дня Конституції, вніс на розгляд Верховної Ради України законопроєкт “Про Український національний пантеон”, який має на меті вшанування видатних українців, чиї імена навіки впишуться в історію нації.
Ця ініціатива, про яку повідомив глава держави та голова Офісу президента Кирило Буданов, підкреслює прагнення України до утвердження власної ідентичності та незалежності, демонструючи, що ніхто ззовні не диктуватиме, кого українці мають шанувати та яку історію вивчати. Це право на самовизначення, за яке століттями боролися предки, і за яке зараз проливають кров сучасні воїни, повинно жити вічно.
Сутність та мета законопроєкту
Законопроєкт визначає правовий статус національного пантеону, який буде загальнодоступним меморіальним комплектом, розташованим у Києві. Він покликаний вшановувати “найвидатніших представників української нації, які зробили винятковий, історично значущий внесок” у здобуття та відновлення незалежності України, її розбудову, формування української нації, війська, культури, мистецтва, науки, спорту, становлення мови, розвитку громадянського суспільства та релігії.
Відповідальність за будівництво та реалізацію проєкту покладається на Кабінет Міністрів України, а розробка самого проєкту відбуватиметься через відкритий конкурс. Це гарантує прозорість та професійний підхід до створення такого важливого меморіального об’єкта.
Категорії осіб, що можуть бути вшановані
Документ окреслює шість категорій осіб, які можуть бути представлені в пантеоні. Це, зокрема, глави держав, президенти України, головнокомандувачі, особи, які зробили винятковий внесок у незалежність та розвиток країни, а також лауреати Нобелівської премії. Одночасно законопроєкт чітко визначає тих, хто не може бути вшанований, зокрема осіб з обвинувальним вироком за злочини проти національної безпеки та миру. Такий підхід забезпечує об’єктивність та неупередженість у формуванні меморіалу.
Процедури та організаційні аспекти
Законопроєкт також регламентує порядок прийняття рішень щодо вшанування пам’яті, перепоховання, а також створення Книги пам’яті. Одним з важливих нововведень є пропозиція про цілодобову почесну варту біля пантеону, що підкреслить особливий статус цього місця. Фінансування будівництва, утримання та охорони пантеону буде здійснюватися за рахунок державного бюджету, що свідчить про державну підтримку цієї ініціативи.
Пояснювальна записка до законопроєкту наголошує, що його мета — “вшанувати найвидатніших представників української нації, формувати на їхніх прикладах українську національну та громадянську ідентичність, створити Український національний пантеон як загальнонаціональне місце пам’яті Українського народу”. Зазначається, що прийняття цього законопроєкту сприятиме відновленню історичної справедливості, формуванню національної пам’яті та консолідації суспільства навколо спільної історії. Це важливий крок до зміцнення національної єдності та усвідомлення власної історичної ролі.
Ініціатива створення Українського національного пантеону перегукується з подібними меморіальними комплексами в інших країнах, які слугують потужними символами національної пам’яті та гордості. Наприклад, Національний пантеон у Парижі, де поховані видатні діячі французької історії та культури, або Вестмінстерське абатство у Лондоні, що є місцем поховання та вшанування видатних британців. Ці приклади свідчать про важливість таких місць для формування національної свідомості та передачі історичної спадщини наступним поколінням. В Україні ж, в умовах постійної боротьби за свою незалежність, створення такого пантеону набуває особливого значення, стаючи символом незламності духу та відданості Батьківщині.
