Ідея “дронів-маток”, або дрононосців, що покликана розширити радіус дії та стабільність зв’язку для FPV-дронів, пройшла шлях від перспективного рішення до нішевої розробки, яка, проте, продовжує еволюціонувати. Спочатку концепція полягала у використанні великих дронів для доставки менших FPV-дронів ближче до цілі, що дозволяло б економити їхню енергію та забезпечувати стабільний зв’язок за допомогою ретранслятора на борту носія. Ця ідея виникла як відповідь на обмеження FPV-дронів, зокрема їхній обмежений радіус дії та вразливість сигналу до радіоелектронної боротьби (РЕБ) на великих відстанях.
Еволюція концепції “дронів-маток”
Витоки та ранні розробки
У 2023 році, з початком активного використання FPV-дронів на фронті, українські військові зіткнулися з низкою викликів, пов’язаних з дальністю польоту та потужністю сигналу. Спроби покращити ці показники шляхом встановлення більших акумуляторів або винесення антен на вищі точки були лише компромісними рішеннями, адже збільшення ваги акумулятора зменшувало корисне навантаження, а потужні антени робили техніку більш помітною для ворожої розвідки. Саме тоді виникла концепція великих дронів, які б виступали як носії для FPV-дронів, а також як ретранслятори їхнього сигналу, що і призвело до появи “дронів-маток”. Головний інженер лабораторії безпілотних систем 2-го корпусу “Азову” на позивний “Вольт” згадує, що спочатку використовувалися “важкі бомбери”, які скидали 10-дюймові радіо-FPV на відстані від 15 до 50 км, несучи бойову частину вагою 2-3 кг, що дозволяло ефективно боротися з піхотою та руйнувати укріплення. Пізніше концепція розвинулася до прикриття штурмових груп, коли “бомбер” міг забезпечити підтримку, руйнуючи ворожі укриття перед заходом штурмових груп, при цьому уникаючи проблем з радіозв’язком. У 2024 році ця концепція отримала подальший розвиток, зокрема, почали використовувати дрони літакового типу, такі як розвідувальні PD-2 або ударні Darts, оснащені FPV-дронами під крилами.
Криза актуальності та причини
Попри теоретичну привабливість, концепція “дрононосців” не набула широкого поширення на фронті з низки причин. Військові експерти вказують на організаційну складність застосування, брак серійних виробів та появу нових, ефективніших рішень. Для організації одного вильоту “матки” потрібно значно більше особового складу та часу, що знижує загальну ефективність порівняно зі звичайними FPV-екіпажами, які можуть запускати значно більше дронів за той самий час. Крім того, результативність роботи “маток” залежить від багатьох факторів, таких як радіогоризонт, перепади висот та рельєф місцевості, що може призводити до втрати зв’язку навіть на відносно невеликих відстанях.
“Робота залежить від радіогоризонту, перепадів висот, рельєфу. Буває таке, що ти літаєш, виконуєш завдання і все проходить без проблем. А буває так, що зв’язок пропадає через декілька кілометрів”, – розповідає начальник управління безпілотних систем 7 корпусу швидкого реагування ДШВ, підполковник Денис Поляченко.
Суттєвим фактором, що вплинув на популярність дрононосців, стало поява оптоволоконних дронів та “мідлстрайків”. Оптоволоконні FPV-дрони є стійкими до РЕБ, а “мідлстрайки”, хоч і більші та дорожчі за FPV, надають зручне рішення для доставки бойових частин на сотні кілометрів без необхідності використання “маток”. Однак, найбільшого удару по концепції “маток” завдали дрони-перехоплювачі. Ці зенітні дрони ефективно знищують великі носії ще до того, як вони досягнуть лінії бойового зіткнення, змушуючи такі платформи, як “бомбери”, переорієнтовуватися на логістичні завдання.
Складність, вартість та нішевість
Ще одним вагомим чинником, що стримує поширення “дрононосців”, є недостатня кількість серійних виробів. Військові переважно використовують власні розробки, адже створення такої системи є надзвичайно складним завданням. Інженери стикаються з необхідністю суміщення різних типів зв’язку та фізики польоту, що ускладнює керування. Крім того, “дрон-матка” – це не один апарат, а ціла система, що потребує інтеграції носія, кількості та типів дронів, методів їх запуску, а також забезпечення зв’язку, навігації та ретрансляції. Особливо це стосується дронів літакового типу, які, попри свої переваги, мають високу вартість, що сягає кількох мільйонів гривень. Це спонукає військових самостійно переобладовувати дешевші “мідлстрайки” в “матки”.
“Ми прийшли до того, що це дуже і дуже дорого. Усі подібні проєкти прив’язані до постійного обслуговування та якісних екіпажів. Літак легше побачити, він чутливий до погодних умов, при приземленні може поламатися і його треба ремонтувати. Тобто це не тільки дорожче за бомбер, а ще й складніше. А цикл життя борта при цьому менший. Тому ми зупинилися на “матці” камікадзе, яка переносить FPV”, – каже “Вольт”.
Військові вважають, що такі рішення мають бути дешевшими та простішими у використанні, зокрема, за ціною близько 250 тисяч гривень. Прикладом такого підходу є дрон-батько “Вересень” від Vyriy Industry, який коштує $5 тисяч, може нести два FPV-дрони на відстань до 60 км і працює у співпраці з підрозділом К-2. Однак, навіть такі розробки потребують подальшого вдосконалення, зокрема, в частині дальності польоту та ретрансляції зв’язку.
Мобільні платформи та майбутнє дрононосців
Повітряні, наземні та водні платформи
Попри всі труднощі, військові не відкидають перспективність дрононосців, адже ідея багаторазового носія, що доставляє дешеві дрони ближче до цілі, залишається привабливою. Концепція “штурмових маток”, адаптованих для штурмових дій, активно розробляється. Дрононосці мають стати не просто інструментом, а системним елементом ураження, що вимагає створення штабних центрів на рівні корпусів для координації різних засобів. Окрім повітряних платформ, розглядаються також наземні роботизовані комплекси (НРК) та безекіпажні катери (БЕК). Однак, НРК-“спотери” поки що стикаються з проблемами виживання на полі бою, тоді як БЕКи вже довели свою ефективність як дрононосці, використовуючись для запуску дронів і ударів по прибережних цілях.
“Проблема використання НРК як дрононосця в тому, що він не виїжджає туди, куди треба. Його знищують, як тільки бачать. Застосування можливе, але з умовно безпечних, більш віддалених ділянках чи в режимі камікадзе”, – каже “Вольт”.
Мала ППО та інтеграція з іншими системами
Найбільш перспективним напрямком для дрононосців військові вважають інтеграцію з малою протиповітряною обороною (ППО). Це дозволить значно посилити спроможність збивати ворожі БПЛА. Такі розробки вже реалізуються на БЕКах, зокрема силами 412 бригади Nemesis, де з катерів запускають дрони-перехоплювачі для знищення ворожих дронів над морем. Також розглядається інтеграція перехоплювачів з гелікоптерами та літаками, що перетворить їх на мобільні станції для боротьби з дронами будь-де.
“Перехоплювачі на літаках чи гелікоптерах – це суперперспективна тема і майбутнє. Це дозволило б збивати дрони не в окремих секторах, де стоять екіпажі, а будь-де. Літак чи гелікоптер просто були б мобільними станціями, з яких запускають перехоплювачі”, – каже Карпюк.
Brave1 описує майбутні системи дрононосців за формулою “доставив – випустив – повернувся – перезарядився – полетів знову”, що, на їхню думку, суттєво знизить вартість кожної місії. Однак, час, необхідний для розвитку та запуску таких систем у серію, залишається невідомим. Наразі військові продовжують працювати над власними розробками, шукаючи шляхи зробити дрононосці дешевшими, простішими та ефективнішими, сподіваючись на фінансування та залучення кваліфікованих фахівців для масштабування експериментальних рішень.
