Минулої осені українських виробників озброєння та військової техніки запевнили: відкритому експорту – бути. Відтоді держава анонсує різні форми міжнародної співпраці, інформує про напрацювання різних моделей експорту та запевняє у їхньому функціонуванні. Здавалося б, експорт відкритий – просто подавайте заявки. Та за нашими даними, більшість компаній-членів Технологічних Сил України (ТСУ), які подавали документи на отримання дозволу від Державної служби експортного контролю України (ДСЕК), у відповідь отримали відмову, здебільшого без пояснення причин. І це при тому, що в першому кварталі 2026 року 90% компаній-членів ТСУ вже мали запити на співпрацю від іноземних держав. Отже декларація намірів є – процедурної чіткості немає. Приватний виробник зрозуміле бажання держави використати унікальні напрацювання національного оборонно-промислового комплексу (ОПК) для налагодження стратегічної взаємодії із партнерами в рамках інтеграції України в Євроатлантичну спільноту. Такий процес має відбуватися швидко і без шкоди можливостям тут і зараз. Після анонсування перших контрактів в межах Build with Ukraine та можливостей національному виробнику озброєння та військової техніки (ОВТ) проявити себе на Близькому Сході в межах Drone Deals (екосистемних угод, які Україна підписує з державами-партнерами) увага українського ОПК природно прикута до розвитку декількох моделей експорту. Експорт цікавить і тих, хто тільки думає про вихід на глобальні ринки, і тих, хто отримував дозволи для виконання міжнародних домовленостей. У обох категорій одна проблема – відсутнє розуміння того, як працюють анонсовані експортні механізми. Виходить, що українська індустрія та зацікавлені у співпраці міжнародні партнери перебувають у незручно довгому очікуванні.
Ситуація на ринку
У світі розгортається новий цикл переозброєння, який зумовлений глобальною нестабільністю, що генерує зростаючий попит на озброєння та військову техніку (ОВТ). Згідно з оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), у 2025 році світові витрати на оборону сягнули 2,88 трильйона доларів США, і ця тенденція до зростання продовжується. Паралельно з цим відбувається революція у військовій справі, де Сили оборони України разом із національним ОПК відіграють ключову роль, зокрема у розвитку роботизованих платформ, безпілотних літальних апаратів (БпЛА) всіх класів, дронів-перехоплювачів, наземних та морських комплексів, а також систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Україна, як першопроходець у цій сфері, має унікальну перевагу, включаючи передові тактики їх застосування.
Проблеми експорту та їх наслідки
“Поки ми зволікаємо з експортом, частина виробників йде з України, реєструючи юрособи в Європі, а західні компанії капіталізуються на нашому ж бойовому досвіді. Розроблені американцями дрони-перехоплювачі Merops AS3 – це сигнал, що нішу, яку могла б зайняти Україна на зовнішніх ринках, займають інші, причому продукцією, відтестованою в нашій війні. Те саме стосується чималої кількості європейських продуктів, перевірених на нашому полі бою, — тоді як українські виробники продовжують чекати працюючого експорту.”
Якщо мета держави – перетворити оборонну індустрію на драйвер економіки, як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, то налагодження експорту має стати першочерговим пріоритетом. Затягування цього процесу віддаляє країну від досягнення цієї мети.
Чому працюючий експорт – це питання виживання сектору
Український ОПК за чотири роки виріс до приблизно 900 компаній, у яких працює понад 300 тисяч людей, а сукупна спроможність виробляти ОВТ зросла у 50 разів. Однак, здатність держави та міжнародних партнерів контрактувати продукцію для потреб Сил оборони продовжує відставати від потенціалу виробників. Цей розрив не зникне сам по собі, оскільки можливості партнерів нарощувати замовлення мають свої межі – як фінансові, так і політичні. Як наслідок, виникає проблема незавантажених потужностей, заморожених R&D (Research and Development), відтік кадрів та дефіцит обігових коштів. Для значної частини індустрії експорт є питанням виживання, оскільки він дозволяє реінвестувати виручку в потужності, розробки та кадри, що зрештою працює в інтересах України.
Досвід інших країн
Досвід Туреччини, Республіки Корея, Ізраїлю та Норвегії свідчить про те, що ефективного національного ОПК без експорту не існує. Ізраїльська модель безпеки, зокрема, передбачає сильний ОПК, який не тільки закриває потреби власної армії, а й успішно завойовує ринки. Перевага української продукції полягає не лише в доведеній в бою ефективності, але й у пропорційній цій ефективності ціні, що викликає занепокоєння у традиційних гравців ринку, як-от німецька компанія Rheinmetall.
Реальні бар’єри та законодавчі прогалини
Дискусії про експорт часто зосереджуються на безпекових ризиках, таких як витік технологій та контроль кінцевого користувача. Хоча ці ризики є реальними, вони частково переоцінені, враховуючи, що ворог вже має доступ до більшості виробів з поля бою. Однак, існують і значні процедурні бар’єри. Згідно з опитуванням ТСУ, 65% виробників у 2026 році взагалі не подавали заявки на експорт через відсутність зрозумілих процедур та покрокового алгоритму.
Розглядаються три потенційні моделі експорту: спільні підприємства в межах Build with Ukraine (де 100% продукції йде українському війську), прямий експорт товарів країнам-партнерам із безпековими угодами, та експорт технологій. Окрему увагу привертають екосистемні Drone Deals, які Україна вже підписує з державами. Проте, проблема полягає в тому, що ні умови Build with Ukraine, ні механізм участі у Drone Deals не врегульовані законодавством – їх не існує в правовій площині.
Компанія, яка планує вийти на ринок, стикається з невизначеністю вже на старті: який механізм є релевантним для її продукту, до якого органу звертатися, які документи та критерії застосовуються, які терміни розгляду. Водночас, міжнародні контракти підписують іноземні компанії, які також мають статус “протестовано в Україні”, але не обмежені українським регулюванням.
Що має зробити держава
Технологічні Сили України пропонують два конкретні рішення:
- Перше – координація політики ОПК у державному секторі. Виробникам досі незрозумілий розподіл ролей між Міністерством оборони, Радою національної безпеки і оборони (РНБО), Міністерством економіки тощо: хто формує політику, хто її реалізує, до кого та коли звертатися. Розмежування ролей держорганів створить визначеність для бізнесу та уможливить ефективне планування міжнародної діяльності.
- Друге – прозорі та чіткі правила для всіх механізмів експорту – від Build with Ukraine до Drone Deal, – та чітка законодавча рамка.
Сьогодні регулювання експорту є фрагментарним, з великою кількістю рішень, що приймаються на власний розсуд посадовців. Компаніям потрібні покрокові алгоритми участі, критерії відбору, перелік необхідних документів і терміни розгляду.
Згідно з даними, пріоритетними форматами для бізнесу є експорт товарів (79%), спільні підприємства (64%), і лише потім експорт технологій (43%). Це свідчить про те, що бізнес сам тяжіє до найбезпечнішого для держави формату – продажу готового виробу, який і потрібно нарешті розблокувати на практиці.
Після завершення активної фази війни попит на українську продукцію, ймовірно, впаде. Саме тому важливо використовувати вікно можливостей зараз, поки бойовий досвід є свіжим, а перевага – реальною. Відтягування часу має свою ціну: втрачені контракти, інвестиції та виробничі потужності, що мігрують за кордон. Технологічні Сили України підтримують нові механізми експорту, але критичним фактором залишається швидкість їх реалізації. Тому державу закликають встановити чіткі правила гри, визначити та скоординувати ролі органів, а також забезпечити рівний доступ для всіх – поки це вікно можливостей ще відчинене.
