Хоча стаття 42.7 Договору про Європейський Союз декларує принцип колективної оборони, аналогічний статті 5 НАТО, її практичне втілення залишалося переважно теоретичним донедавна. Напад іранських безпілотників на Кіпр, державу-члена ЄС, яка не входить до НАТО, став каталізатором для пожвавлення дискусій щодо операціоналізації цієї статті. Президент Кіпру Нікос Христодулідіс, скориставшись головуванням своєї країни в Раді ЄС, активно просуває ідею наповнення статті 42.7 практичним змістом, прагнучи забезпечити надійніші гарантії безпеки для всіх членів Євросоюзу.
Ініціатива Кіпру знайшла підтримку у Греції та Бельгії, а також, принаймні на словах, у Франції, яка наголошує на взаємодоповнюваності європейської оборони з НАТО. Однак, значна частина держав-членів ЄС займає вичікувальну позицію, підкреслюючи першочергову роль НАТО та побоюючись дублювання військових спроможностей або взяття на себе додаткових безпекових і фінансових зобов’язань. Президент Румунії Нікушор Дан та прем’єр-міністр Нідерландів Роб Єттен висловили думку, що основою оборони ЄС залишається партнерство з НАТО. Прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон застеріг від дублювання чи заміни військових спроможностей Альянсу, вважаючи це недоцільним.
Поточний стан розробки та майбутні кроки
Незважаючи на скептицизм деяких членів, процес операціоналізації статті 42.7 не зупинився. Європейська служба зовнішніх справ спільно з Європейською комісією розробляють “Оперативний посібник” (Operational Manual), який має деталізувати механізми надання допомоги державами-членами у разі збройної агресії. Цей документ передбачає розробку правил для трьох базових моделей реагування: активація лише статті 5 НАТО, лише статті 42.7 ЄС, або ж одночасна активація обох для забезпечення синергії.
Посібник має надати відповіді на ключові питання, такі як алгоритм скликання Ради ЄС, типи допомоги, що надаватиметься (від розвідданих до прямої військової підтримки), та механізми фінансування. 4 травня 2026 року в Брюсселі відбудуться кабінетні “штабні навчання” (tabletop exercises), які стануть першою практичною симуляцією спільних дій у разі агресії. Мета цих навчань – виявити “вузькі місця” у комунікації та протестувати роботу статті 42.7 в умовах гібридних атак. Результати цих симуляцій ляжуть в основу чорнової версії “Оперативного посібника”, яку планують представити на розгляд Ради ЄС на рівні міністрів оборони 12 травня.
Заплановано, що до кінця червня 2026 року лідери держав ЄС обговорять фінальну версію “Оперативного посібника” на черговому засіданні Європейської ради. Незважаючи на амбітні плани, залишається невирішеним головне питання: усвідомлення необхідності роботи над спільною європейською обороною в усіх столицях ЄС.
Ключові виклики та прогнози
- Розмитість формулювань: Стаття 42.7 зобов’язує надавати допомогу “всіма можливими засобами”, але не визначає конкретних дій, що створює невизначеність.
- Відсутність чітких механізмів прийняття рішень: Євросоюз, будучи переважно цивільним об’єднанням, не має чітких структур для оперативного прийняття рішень у сфері військової підтримки.
- Різні погляди держав-членів: Більшість країн ЄС не готові до серйозних зобов’язань у рамках колективної оборони, віддаючи перевагу співпраці з НАТО.
- Залежність від США: Заяви Дональда Трампа щодо можливого виходу США з НАТО підкреслюють потребу Європи в самостійній обороні.
Попри значні перешкоди, запущений процес операціоналізації статті 42.7 триває і, ймовірно, матиме певний результат, хоча його конкретна форма ще не визначена.
