Ситуація, що розгорнулася навколо Офісу Генерального прокурора, де всі чотири постійні Генеральні прокурори за часів чинної каденції Президента опинилися за межами України, викликає серйозні запитання та породжує численні спекуляції. Руслан Рябошапка, Ірина Венедіктова, Андрій Костін, і тепер Руслан Кравченко — усі вони, з різних причин, залишили країну, створюючи прецедент, який вимагає ретельного аналізу, заснованого на фактах та законодавстві.
Генеральний прокурор поза межами країни: прецеденти та правові нюанси
Хто очолював відомство в умовах невизначеності?
Процедура звільнення Генерального прокурора є багатоетапною, що підтверджується постановою Верховної Ради № 4977-IX від 15 вересня 2026 року та указом Президента № 932. Цей процес створив певну управлінську колізію, коли Руслан Кравченко, вирушаючи у відрядження, не призначив офіційно виконувача обов’язків, а його перший заступник, Марія Вдовиченко, звільнилася раніше. У зв’язку з цим, тимчасове виконання базових управлінських функцій, але без виключних процесуальних повноважень, перейшло до заступника Максима Крима. Президент, використовуючи норми закону про воєнний стан, 17 вересня 2026 року окремим указом призначив виконувачем обов’язків Антона Ковальського, колишнього керівника Чернівецької та Хмельницької обласних прокуратур.
Порівняння з Віктором Пшонкою: правові відмінності
Історично, єдиним випадком втечі чинного очільника прокуратури з України був Віктор Пшонка. Проте, юридично ці ситуації суттєво відрізняються. Пшонка був звільнений через процедуру висловлення недовіри Верховною Радою, після чого проти нього були відкриті кримінальні провадження. У випадку ж із Кравченком, процедура висловлення недовіри не застосовувалася, і, як підтвердили керівники НАБУ та САП, офіційних підозр йому не висували, що унеможливлювало його затримання на кордоні.
“Фантомні підозри” та їх скасування
Окремий резонанс викликав скандал навколо нібито підписаних підозр керівникам антикорупційних органів. Офіс Генерального прокурора згодом визнав ці документи такими, що не мають юридичної сили. Заступник генерального прокурора Максим Крим погодив рішення про скасування відповідних відміток у Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо директора НАБУ Семена Кривоноса, аргументуючи це тим, що сам факт підписання документа без його законного вручення особі не є підставою для повідомлення про підозру.
“Сам факт підписання папірця без його законного вручення особі не означає, що процедура повідомлення про підозру відбулася.”
Аналіз міфів та припущень
Навколо ситуації з Кравченком виникло кілька версій, які потребують спростування або підтвердження фактами.
- Штучний конфлікт інтересів: Версія про те, що Кравченко ініціював справи проти антикорупціонерів для уникнення підозри, не витримує критики, оскільки українське законодавство розглядає конфлікт інтересів як персональну, а не інституційну проблему. Це означає, що робота антикорупційних органів не може бути заблокована таким чином.
- Імунітет для депутатів: Припущення про підготовку змін до законодавства, які б дозволили вручати підозри народним обранцям лише постійному Генеральному прокурору, не відповідають дійсності, адже жодного подібного законопроєкту у Верховній Раді не зареєстровано. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс надає право виконувачу обов’язків Генерального прокурора повідомляти про підозру народним депутатам.
Анастасія Радіна, голова антикорупційного комітету парламенту, наголошує, що останні події є наслідком політичних домовленостей щодо призначення Генерального прокурора, а не меритократичного відбору. законопроєкт № 15343, який мав би забезпечити реальну незалежність очільника прокуратури, досі очікує на розгляд у сесійній залі.
Представники Європейського Союзу, зокрема речник Єврокомісії Ґійом Мерсьє, підкреслюють, що проведення відкритого та прозорого конкурсу на посаду Генерального прокурора є жорсткою вимогою для європейської інтеграції України та утвердження верховенства права.
Вибір, що стоїть перед Україною, полягає у впровадженні чесної конкурсної процедури, або ж подальшому дотриманні старих традицій політичних призначень, які гальмуватимуть шлях до ЄС та генеруватимуть нові корупційні скандали.
Олександр Вегержинський, дослідник Незалежної антикорупційної комісії (НАКО), аналізує ситуацію, вказуючи на системні проблеми у взаємодії між Офісом Генпрокурора та слідчими підрозділами СБУ, які, на його думку, намагаються впливати на діяльність незалежних антикорупційних інституцій.
