Новий скандал навколо звільнення Генерального прокурора Руслана Кравченка, який став четвертим очільником Офісу Генерального прокурора за каденцію Володимира Зеленського, хто після звільнення опинився поза межами України, порушує низку системних проблем у роботі правоохоронної системи держави. Його раптовий виїзд за кордон на службовому автомобілі, оформлений як відрядження до Литви та Франції для участі у слуханнях ПАРЄ, викликає серйозні запитання щодо легітимності та прозорості такого виходу з посади. Наказ про відрядження, підписаний ним особисто 13 вересня 2026 року, за два дні до голосування Верховною Радою за його звільнення, видається спробою знайти формальну причину для виїзду за кордон у момент, коли навколо нього замикалося коло, адже його прізвища не було в порядку денному слухань ПАРЄ.
Системна криза інституції
Четвертий генпрокурор за каденцію поза межами України: закономірність чи випадковість?
- Руслан Кравченко став наймолодшим в історії України Генеральним прокурором, але його звільнення викликає питання щодо цілісності інституції.
- До нього Україну вже покинули Руслан Рябошапка, Ірина Венедіктова та Андрій Костін, що свідчить про певну закономірність.
- Виїзд Кравченка за кордон за два дні до звільнення, нібито на слухання ПАРЄ, викликає сумніви у його офіційній мотивації.
“Коли четвертий поспіль генпрокурор перебуває за кордоном у момент втрати посади, це вже не індивідуальна історія про конкретну людину, а закономірність, яку варто визнати публічно.”
Причини системної вразливості
- Інститут Генпрокуратури виявився вразливим до корупційних схем, як-от масштабна операція НАБУ і САП “Карфаген”.
- Відсутність дієвого механізму внутрішнього стримування в ОГП: генпрокурор одноосібно приймає рішення щодо відряджень, переслідувань, що може призводити до вибіркового застосування права.
- Кадрова політика, яка базується не на компетенції, а на політичній лояльності та особистій довірі з боку Банкової.
Шляхи реформування
Конкурсний відбір як запорука деполітизації
Теоретично, розірвати коло системних вад може запровадження конкурсного відбору генерального прокурора через Вищу раду правосуддя за вирішального голосу міжнародних експертів. Це відповідає зобов’язанням України перед Європейським Союзом, взятим ще у 2014 році, і є одним із пріоритетних пунктів “плану Качки–Коса” на шляху до членства в ЄС. Без такого закону логіка призначень залишатиметься незмінною, а посада генпрокурора буде зручною лише для Банкової, а не для інституції.
Наразі заміна Кравченка відбувається за старою процедурою, що ставить під сумнів реальні наміри щодо реформування. Кабінет Міністрів досі не подав власний законопроєкт, що ставить ініціативу виключно на депутатський рівень без урядової підтримки.
Ризики ручного управління
Призначення нового генпрокурора до ухвалення конкурсної процедури стане сигналом про бажання влади зберегти контроль над посадою в ручному режимі, а не скористатися скандалом для зміни правил. Важливо визнати, що навіть відкритий конкурс не є стовідсотковим захистом від зовнішнього втручання, як свідчить кейс Ольги Стефанішиної, коли формально незалежні конкурси виявилися керованими з Кабміну. Якщо подібна модель ручного управління буде застосована до конкурсу на генерального прокурора, закон про відкритий відбір не змінить суті, лише створить новий фасад для старої логіки призначень.
Висновок
Тенденція, коли четверо генеральних прокурорів за одну президентську каденцію не дослуживають до кінця своїх повноважень, а залишають Україну, свідчить про системну ваду в процедурі добору кадрів. Це вирок системі, яка щоразу продукує однаковий результат через кулуарні рішення. Питання полягає в тому, чи стане ця історія поштовхом до реальних змін, чи п’ятий генпрокурор Зеленського повторить шлях своїх попередників.
