На початку повномасштабного вторгнення російських військ, український оборонно-промисловий комплекс, який часто називають “гаражним”, продемонстрував надзвичайну стійкість та винахідливість. Сотні майстерень, волонтерських ініціатив та аматорських конструкторських бюро (КБ) стали фундаментом національного опору, пропонуючи швидкі та ефективні рішення, такі як дрони з маркетплейсів, кустарна броня, окопні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та програмне забезпечення. Ця внутрішня мобільність малих виробників та їхня здатність інтегрувати продукти на різних цифрових платформах дали Україні дорогоцінний час для розгортання повномасштабного виробництва. Впродовж певного часу українські mil-tech стартапи успішно конкурували з потужним, але неповороткім російським оборонно-промисловим комплексом, створюючи технології світового рівня в галузях зв’язку, безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та РЕБ. Однак, те, що у 2022 році виявилося силою, сьогодні стало слабким місцем, адже ворог перейшов до промислового масштабування, тоді як Україна продовжувала пілотувати окремі успішні проєкти. Для виживання у виснажливій ресурсній війні, Україні необхідно зробити те саме, що під силу лише системним гравцям.
Ера поглинань: консолідація як запорука виживання українського mil-tech
Занепад “гаражного” романтизму та зростання індустріального прагматизму
Минулий рік ознаменувався занепадом “гаражного” романтизму та посиленням тренду на індустріальний прагматизм у сфері українського мілітарі-технологічного комплексу. Національний mil-tech дрейфує від фрагментації до консолідації, що підтверджується низкою масштабних угод зі злиття та поглинання (M&A), які відбулися протягом року. Великі компанії активно купували менші для здобуття додаткових експертиз та формування замкнених виробничих циклів. Ключовим чинником, що стимулює об’єднання малих та великих компаній, є потреба у завантаженні вільних виробничих потужностей. Минулого року національний оборонно-промисловий комплекс розвинув можливості виробничих площ до 35 мільярдів доларів товарної продукції, проте державний бюджет був готовий контрактувати лише на 12 мільярдів доларів. У боротьбі за державне замовлення, природно, виграє той, хто має нижчу собівартість та ширшу експертизу, тобто великі гравці. Малі виробники також мають мотивацію до масштабування, усвідомлюючи, що оптимальним шляхом до сталого розвитку є експортна стратегія. Однак, для залучення міжнародного капіталу, який не інвестуватиме в “підвали”, потрібна системність, аудит та сервісна впевненість на роки вперед. Отримання чеку від 1 мільйона доларів від міжнародного інвестиційного фонду вимагає демонстрації досконалої корпоративної структури, що для “гаражного” виробника можливе лише через інтеграцію в холдингову систему.
Мережева мануфактура як новий вектор захисту виробництва
Трансформація “гаражів” у системні виробництва не означає їх тотального поглинання новими гігантами. Здебільшого, вони збережуть напрацьовану експертизу та знайдуть своє місце у мережі розподілених мануфактур. Ця модель передбачає тисячі автономних виробників, об’єднаних цифровим управлінням та жорсткими стандартами якості. У наших умовах промислова децентралізація є виправданою моделлю виробництва, оскільки система з тисячами взаємозамінних “капілярів” є менш вразливою до ракетних загроз. Однак, на етапі побудови така система вимагає значних інвестицій у спеціалістів, талановиті команди та управлінські алгоритми.
Пастка унікальності: стандартизація як умова виживання
Український ринок переживає перехід від хаотичного розмаїття до кристалізації ключових гравців, де кустарна збірка поступається конвеєрам із налагодженими ланцюгами постачання та сильною локалізацією. Навіть у такому розпорошеному сегменті, як виробництво FPV-дронів, близько 80% ринку контролюють чотири великі компанії. Критичним бар’єром у побудові злагодженої екосистеми національного ОПК є нестача єдиної стандартизації. Сила “гаражного” виробника полягає в його унікальності, але в умовах війни саме ця унікальність стає ворогом логістики та сервісу. Ремонтні бригади, наприклад, часто стикаються з неможливістю підібрати адаптивні роз’єми, гвинти чи блоки для техніки “гаражних” виробників, що призводить до втрати придатної техніки через дефіцит однієї деталі. Відтак, галузі вкрай необхідна “замкнена технологічна архітектура”, в якій розробники інтегрують інновації під існуючі промислові стандарти.
Ціна кустарщини: чому “гаражна” сталь стає смертельною пасткою
Показовою є ситуація з виробництвом легкої бронетехніки, де кустарні рішення, через домінування БПЛА на полі бою, стали смертельною пасткою. Цивільні машини, обварені “гаражною” сталлю, надають воїнам хибне відчуття безпеки, оскільки при влучанні FPV-дрона така “броня” не витримує удару, породжуючи хмару вторинних уламків всередині десантного відділення. Щоб уникнути невиправданих втрат, необхідно зробити обов’язковими стандарти балістичної архітектури та інтегрованого РЕБ, що вимагає системної колаборації проєктувальників, ІТ-фахівців та машинобудівників, включаючи спеціалістів, дотичних до виробництва кустарних “джипів”. Компанія “УкрАрмоТех” вже інтегрує у виробничі процеси “deep tech” команди інженерів, розробників програмного забезпечення для РЕБ та проєктувальників автоматизованих турелей, що позитивно вплинуло на якісні параметри їхнього нового тактичного бронеавтомобіля “Десна”, який є кроком до витіснення з ринку небезпечних кустарних рішень.
Від пікапів до платформ: “цифрова фортеця” замість “обшитої залізом вантажівки”
Сучасні українські розробки, такі як бронеавтомобіль “Десна”, можуть використовуватися як командний пункт, розвідувальне чи медичне авто, забезпечуючи уніфікацію з попередніми моделями, що вже використовуються у війську. Машини ремонтопридатні завдяки використанню вузлів, перевірених на серійних лінійках, доступним запчастинам та зрозумілому сервісу. Базова конструкція має посилений балістичний захист, кліренс 440 мм та надійну бронекапсулу, опції, недоступні для “гаражного” виробництва. Відтак, Сили оборони України потребують остаточної відмови від захищеної залізом вантажівки з “гаража” на користь концепту “цифрової фортеці”, яку можуть виготовити виключно системні виробники. Результатом має стати системна трансформація від “армії на пікапах” до “армії на спеціалізованих платформах”.
Фінал “гаражного вайбу”
Інтеграція волонтерського виробництва в систему mil-tech є болючим, але необхідним рішенням. Майбутнє української оборонної промисловості визначатимуть сильні, структуровані партнерства, збалансовані інноваційним драйвом та системною потужністю. Саме тому “гаражний вайб” вже помітно трансформується в обрисах системних індустрій, що дає Україні можливість стати важливим суб’єктом світової безпеки.
Геннадій Хіргій
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
