Питання повернення українців додому після завершення війни набуває нових, складних вимірів, виходячи за межі суто безпекових міркувань і стаючи питанням конкурентоспроможності самої держави. Тривале перебування українців за кордоном, спричинене повномасштабним вторгненням, трансформувало тимчасовий прихисток у нове життя, де рішення про повернення дедалі менше залежать від ситуації в Україні і все більше – від умов у країнах перебування. Це свідчить про глибоку трансформацію міграційних процесів та вимагає від України переосмислення своєї політики щодо громадян, які опинилися за кордоном.
Конкуренція за громадян: нова реальність
Безпека як недостатній мотиватор
Зміна парадигми повернення мігрантів особливо помітна. Якщо раніше безпека була ключовим фактором, що спонукав до повернення, то нині, навіть за умови завершення війни на користь України, все більше людей не пов’язують своє майбутнє з Батьківщиною. Це природний процес, адже чим довше українці перебувають за межами своєї країни, тим глибше вони інтегруються в нове суспільство: знаходять роботу, купують або орендують житло, діти відвідують місцеві освітні заклади та вивчають нову мову. На другий план відходять і прагматичні мотиви, такі як можливість забезпечити гідний рівень життя та стабільність, тоді як емоційні чинники – бажання бути з родиною та друзями, відчуття дому, бажання зробити внесок у відбудову – стають дедалі вагомішими для повернення.
Фактори, що спонукають до залишення
Згідно з дослідженнями, хоча 53% респондентів планують повернутися до України, значна частина з них не може визначити конкретні терміни. Це підкреслює, що ключовим чинником рішення про повернення стають не лише зміни в Україні, а й міграційна політика країн, де перебувають українці. Європейські країни активно розробляють програми тимчасового захисту, спрощують процедури легалізації та створюють можливості для інтеграції, що безпосередньо впливає на рішення українців щодо повернення.
Україна як конкурентоспроможна держава
Відбудова як створення середовища для життя
Відбудова України набуває нового змісту. Йдеться не лише про відновлення зруйнованої інфраструктури, а й про створення такого середовища, в якому люди захочуть жити, будувати своє майбутнє та створювати сім’ї. Держава мусить запропонувати не лише безпеку, а й конкурентні умови для життя, порівнянні з тими, що пропонують країни ЄС.
Політика транснаціональної української спільноти
Для держави це означає необхідність трансформації політики щодо мігрантів. Важливо підтримувати зв’язок з українцями за кордоном, розробляючи інституційні механізми, які дозволять їм залишатися частиною українського простору, незалежно від їхнього місця проживання. Демографічна політика має виходити за межі простого підрахунку тих, хто повернеться, і зосереджуватися на збереженні довіри, залученості та взаємодії з українцями по всьому світу. Втрата фізичної присутності громадянина – це виклик, але втрата його зв’язку з Україною матиме значно триваліші та складніші наслідки для майбутнього країни – не лише демографічного, а й економічного, соціального та культурного.
“Рішення про повернення дедалі менше залежить від ситуації в Україні і все більше – від умов в країні перебування.”
