Виробництво озброєнь в Україні стикається з низкою системних проблем, які негативно впливають на забезпечення військових на фронті. Незважаючи на зусилля попереднього керівництва Міністерства оборони, ці виклики залишаються невирішеними і переходять до нового очільника відомства.
Ключові виклики та хронічні проблеми оборонної галузі
Ледь не зірвані тендери та проблема контрактування
Переведення закупівель озброєнь на тендерні процедури, що було ініційовано попереднім керівництвом Міноборони, наразі стикається із значними затримками. Хоча ідея полягала в підвищенні прозорості та зниженні цін шляхом визначення технічних характеристик (ТТХ) та пошуку підрядників Міністерством, процес виявився надто повільним. Як наслідок, асоціації виробників озброєнь висловлювали побоювання щодо зриву поставок на кінець 2026 року.
“Ситуація була близькою до критичної”, – зазначали представники Агенції оборонних закупівель (АОЗ) щодо браку ТТХ ще у червні.
Затримки були пов’язані з повільним запуском новостворених Центрів компетенції Міноборони, які мають тісно співпрацювати з військовим командуванням для формування ТТХ. Згідно з даними видання “Бабель”, значна частина коштів, що надходить від європейського кредиту, вимагає прозорого розподілу, що робить впровадження тендерів невідкладним. Навіть після публічного розголосу проблеми та кадрових змін у Генеральному штабі, процес видачі ТТХ прискорився, але час для виконання контрактів до кінця року залишається обмеженим.
Додаткові труднощі створює зміна керівництва АОЗ, яка може тимчасово паралізувати роботу органу. Однак, за словами колишнього голови Арсена Жумаділова, ключові менеджери можуть залишитися, що збереже операційну діяльність.
“Довгі” снаряди, короткі контракти: дефіцит боєприпасів та логістика
Незважаючи на зростаючу роль дронів, артилерія залишається незамінною у багатьох бойових ситуаціях. Проте, із зростанням дальності ворожих дронів, виникає нагальна потреба у далекобійних артилерійських снарядах (30+ км). Однак, такі боєприпаси є дефіцитними на світовому ринку через обмеженість потужностей виробництва порохових зарядів, контракти на які укладені на роки вперед.
Ціна далекобійних порохових зарядів значно зросла, а Україна не має власного виробництва, що робить імпорт надзвичайно дорогим. Співрозмовники видання зазначають, що Україна мала б диверсифікувати закупівлі, включно зі снарядами середньої та меншої дальності, для забезпечення гнучкості та уникнення тотальної залежності від найдалекобійніших, але найдефіцитніших типів.
Пропорційний розподіл постачань, за словами командира 7-ї артилерійської бригади НГУ “Ґреґіт” Віталія Корнієнка, мав би виглядати як 33% далекобійних, 33% середньої дальності та 33% стандартних снарядів.
Проблему посилюють короткі контракти з вітчизняними виробниками, які мають термін дії до кінця року. Це обмежує час на закупівлю комплектуючих та виробництво, особливо для дефіцитних снарядів. Виробники змушені вкладати власний прибуток у замовлення компонентів наперед, не маючи гарантій закупівель, що обмежує можливості розвитку продукту та нарощування виробничих потужностей.
Медична евакуація: брак бронеавтомобілів та питання ефективності НРК
Ситуація із забезпеченням медичних евакуаційних груп транспортом у 2026 році виявилася парадоксальною: держава законтрактувала десятки тисяч наземних роботизованих комплексів (НРК), але майже не укладала нових контрактів на бронеавтомобілі.
Хоча НРК можуть бути ефективними для транспортування поранених з критичних ділянок, вони не можуть повністю замінити бронеавтомобілі, які забезпечують подальшу евакуацію та надання допомоги пораненим у дорозі. Наявність броньованих машин дозволяє екіпажам евакуації ризикувати, наближаючись до поранених, і надавати невідкладну допомогу, як-от переливання крові чи серцево-легенева реанімація. Військові з різних ділянок фронту повідомляють про значний дефіцит “броні”.
Крім того, переважна більшість законтрактованих НРК є електричними, що обмежує їх швидкість до рівня пішої ходи, що викликає критику з боку військових. Ігор Луценко, співзасновник “Центру підтримки аеророзвідки”, наголошує, що такі НРК більше підходять для евакуації тіл загиблих, а не поранених. Існують більш швидкі гібридні НРК, такі як “Мауль”, які довели свою ефективність, але не були впроваджені масово.
За словами начальника медичної служби 2-го корпусу НГУ “Хартія” Богдана Корильчука, для ефективної медичної евакуації необхідне різноманіття транспорту: повільні та швидкі НРК, багі, та достатня кількість медичних бронемашин, яких наразі бракує на 80%. Збільшення кількості цих засобів може значно підвищити виживаність бійців та скоротити час евакуації.
Провалений експорт: застряглі механізми та втрачені можливості
Здатність українських виробників озброєнь завантажена лише наполовину, тому відкриття експорту є ключовим для їхнього розвитку, залучення інвестицій та технологічного прогресу. Незважаючи на політичну волю, виявлену Президентом, узгодження конкретного механізму експорту затягується, оскільки відповідальність розподілена між кількома відомствами, зокрема Міноборони, Мінекономіки та РНБО.
Правила експорту змінювалися щонайменше двічі, але жодні з них не були ефективними, що призвело до того, що Україна втрачає свою нішу на світовому ринку, яку займають західні компанії. Наприклад, завод компанії “Укрспецсистемс” у Великій Британії досі не може розпочати роботу через неможливість отримати дозвіл на трансфер технологій.
Постанова, розроблена командою Федорова, виявилася проблемною через запровадження експортного мита у 20-30%, що знижує конкурентоспроможність українських виробників. Крім того, експорт був обмежений лише країнами-підписантами Drone Deal, що не є типовим ринком для вітчизняної зброї.
Зміна керівництва після Федорова зупинила процес внесення правок до постанови. Дискусії щодо експортної політики перенеслися до кабінету голови РНБО, де асоціації готують власні пропозиції.
Реформа контролю якості: сповільнений прогрес
Військові часто скаржаться на відсутність логіки та належного контролю якості у постачаннях дронів та засобів радіоелектронної боротьби, що призводить до необхідності переробки техніки. Зростаюча складність та варіативність продукції вимагають від Міноборони ефективної системи контролю якості.
Реформа контролю якості, ініційована попереднім керівництвом, продовжується, але її темпи сповільнилися через кадрові перестановки.
Усі ці проблеми свідчать про відсутність чіткої державної стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу. Необхідно інституційно визначити орган, відповідальний за системне вирішення хронічних проблем виробництва озброєнь, визначення пріоритетів та забезпечення подальшого розвитку галузі.
