Операції “Феміда” та “Форест Гамп” виявили глибоко вкорінену систему неформальних зв’язків із суддями, спроб впливу на судові рішення та обходу законних процедур, що виходить далеко за межі звичайних новин. Ця проблема носить системний характер і потребує кардинальних змін для забезпечення стійкості судової системи до будь-якого політичного тиску. Історично, вплив на судову гілку влади був характерний для різних президентських термінів, з різними кураторами та посередниками, що свідчить про тривалу тенденцію до формування “своєї людини по судах”.
“Проблема не зводиться до однієї людини, посади чи президентського строку. Це система.”
Системна проблема впливу на суди
Історичний контекст та сучасні виклики
Протягом багатьох років, ключові посади, відповідальні за судову реформу та зв’язки з судовою системою, часто ставали центрами неформального впливу. За часів Віктора Януковича цю роль відігравав Андрій Портнов, за Петра Порошенка – Олексій Філатов, а також Олександр Грановський та Ігор Кононенко. За каденції Володимира Зеленського цим напрямком опікувалися Руслан Рябошапка, Андрій Смирнов та Ірина Мудра. Навіть такі знакові події, як спроба суддів ОАСК повернути Януковича на посаду, не призвели до кардинальних змін, а радше до “серйозних розмов” з боку тодішнього керівництва. Система, схоже, намагалася домовитися, а не змінити себе. Ця тенденція підкреслює, що прагнення до контрольованого суду залишається незмінним політичним стимулом, адже підконтрольний суд розширює можливості влади, тоді як незалежний – їх обмежує. Тому прості заклики до “не втручатися” або скасування окремих посад не вирішують фундаментальну проблему, що потребує побудови судової системи, здатної протистояти будь-якому зовнішньому тиску.
Незалежність судової системи: від доброчесності до стійкості
Судова незалежність не є автоматичним результатом політичних обіцянок; вона вимагає побудови системи, яка витримує спокусу використати правосуддя у власних інтересах, навіть під тиском “згори”. Реформи останнього десятиліття, спрямовані на очищення та оновлення суддівського корпусу через органи суддівського врядування, не дали очікуваних результатів. Початкове кваліфікаційне оцінювання, проведене без належної перевірки доброчесності, не призвело до звільнення жодного судді з апеляційних судів Києва та Київської області. Подальші оцінювання також виявилися неефективними, звільнивши лише незначну кількість суддів, ігноруючи висновки Громадської ради доброчесності (ГРД) при формуванні Верховного Суду.
Виклики реформування органів суддівського врядування
Оновлені Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) та Вища рада правосуддя (ВРП), попри участь міжнародних експертів, продовжують очищати систему радше символічно, ніж кількісно. Хоча новий склад ВККС погоджується з більшістю негативних висновків ГРД, кількість остаточних звільнень від ВРП залишається низькою. Варто відзначити, що ВРП таки наважилася звільнити Павла Вовка, якого попередній склад не зміг відсторонити, однак, водночас, багато суддів, причетних до сумнівних рішень, були відпущені у “почесну” відставку. Проблеми також поширюються на нереформований Верховний Суд, який дозволяв недоброчесним суддям залишатися на посадах, створюючи умови для повернення до старої системи. Приклади суддів, які залишилися в системі попри сумніви щодо їхньої доброчесності та походження статків, ілюструють, що політичний вплив на суди залишається реальним ризиком, а не випадковістю.
Суди потребують зовнішнього очищення
Спроба очистити суди силами суддівського самоврядування після Революції Гідності виявилася неефективною, особливо в умовах Східної Європи, де система може самовідтворювати недоброчесних суддів. Передача розробки та реалізації стратегії судової реформи до ВРП та Верховного Суду виглядає екзотичною, враховуючи, що Президент є єдиною політичною фігурою, здатною реалізувати або загальмувати ці процеси. Жодна судова реформа за останні 12 років не рухалася без підтримки Президента, і зараз, за наявності монобільшості, ця залежність є ще виразнішою. Представники суддів у ВС та ВРП не бачать потреби у змінах, оскільки їх влаштовує поточний стан речей. Навіть оновлена ВРП не стала рушієм системних оновлень, а Верховний Суд, після низки скандалів, також не може претендувати на роль головного автора власної реформи.
Європейський вектор як рушій реформ
Єдиними реальними документами, що можуть стимулювати реформи, є зобов’язання України на шляху до вступу в ЄС, особливо ті, що прив’язані до міжнародної фінансової допомоги та мають чіткі дедлайни. Євросоюз встановив проміжні критерії для розділів 23 і 24, які охоплюють правосуддя, основоположні права, свободу та безпеку. Механізм Ukraine Facility доповнює цей список конкретними реформами та фінансуванням, залежним від виконання зобов’язань. Проте, спостерігається імітація виконання цих зобов’язань, як-от законопроєкт № 13165–2, що скоротив кількість змістовних тверджень у декларації доброчесності суддів та послабив перевірки. Така поблажливість з боку міжнародних партнерів заохочує нові імітації реформ, замість реальних змін.
Міжнародні експерти: від участі до результату
Операції “Феміда” та “Форест Гамп” ще раз підкреслили важливість участі міжнародних експертів у ключових конкурсах. Спроби зменшити їхній вплив свідчать про цінність цього запобіжника. Досвід показує, що більша вага міжнародників у комісіях призводить до кращого добору кандидатів, як це було у конкурсах до Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Натомість, делегування сумнівних кандидатів від самої судової системи, як це сталося на останньому з’їзді суддів, свідчить про відсутність самоочищення. Понад 1200 суддів досі не завершили кваліфікаційне оцінювання, а навіть оновлена ВККС пропускає недоброчесних кандидатів. Оприлюднені матеріали у справі щодо впливу на конкурсні комісії показують сценарії тиску та погроз, що нормалізувалися. Важливо, щоб міжнародні експерти мали реальний захист від українських важелів впливу, а їхня участь була пов’язана зі спроможністю національних органів самостійно проводити доброчесні конкурси.
Рівний статус суддів: доброчесність як основа
Теза про те, що Президент не повинен оцінювати кандидатів на посади суддів і мусить підписувати всі укази за поданнями ВРП, викликає питання, особливо коли органи суддівського врядування пропускають недоброчесних суддів. Закон зобов’язує Президента автоматично видавати укази, проте Конституція вимагає призначення компетентних та доброчесних осіб. Сліпе підписання всіх подань може суперечити стратегічному курсу України на членство в ЄС. Президент не повинен мати можливості вибірково призначати суддів, але й не має бути змушений підписувати укази щодо явно недоброчесних кандидатів. Суддівське середовище не може відмежовуватися від відповідальності за корупцію та вимагати однакового статусу для всіх суддів, коли процедури оцінювання були обійдені. ВККС та ВРП мають проводити перевірки так, щоб до Президента взагалі не надходили подання щодо сумнівних кандидатів. Тільки обрання незалежних та доброчесних кандидатів на ключові посади може забезпечити належне функціонування системи, але це потребує реформи органів, які чинять тиск на судову гілку влади.
Що має відбутися після “Феміди”?
Україні потрібна не нова посада “правильного” заступника керівника ОП з питань судів, а функціональна система, де кожен орган виконує свою роль. Верховний Суд має здійснювати правосуддя, ВККС і ВРП – формувати та очищати суддівський корпус, а уряд і парламент – відповідати за державну політику. Президент, замість контролю над суддями, має займатися реформою судової системи, беручи на себе політичну відповідальність за виконання критеріїв ЄС та зобов’язань Ukraine Facility. Це означає очищення та оновлення Верховного Суду, збереження вирішальної ролі міжнародних експертів, недопущення повернення недоброчесних суддів та реформування інституцій, що чинять тиск на судову систему. Термінового оновлення потребують органи прокуратури, адвокатури, а також зміни у правничій освіті та науці. Зміна правил та інституцій, а не окремих посадовців, є ключем до запобігання появі нових “Портнових”.
