Міжнародний фестиваль Breakwater у Гданську опинився в центрі скандалу через запрошення українців виступати на одній сцені з росіянами, зокрема, журналістами-емігрантами та тими, хто залишається в Росії. Ця ситуація викликала гостру реакцію в українському медіа-середовищі, адже йдеться про потенційне навчання російських журналістів методикам OSINT (розвідка з відкритих джерел) українськими військовими експертами, що є неприйнятним під час триваючої війни.
Ключові аспекти конфлікту
Неприйнятність спільної участі
Україна не зобов’язана надавати доступ до своєї експертизи, особливо у сфері національної безпеки, представникам країни-агресора.
Організація Terrecon, що представляє українських військових, отримала запрошення на фестиваль для проведення воркшопу з OSINT. Однак, з’ясувавши список інших учасників, стало очевидно, що серед них багато російських журналістів, включно з головним редактором “Новой газеты” Дмітрієм Муратовим, журналісткою Анною Артем’євою, яка залишається в Москві, та іншими представниками російської медіасфери. Авторка колонки, Дарія Вербицька, вважає, що проведення такого воркшопу для росіян, використовуючи досвід українських військових, є абсолютно неприйнятним. Вона підкреслює, що місцезнаходження російських журналістів – чи то Москва, Рига, Берлін чи Мадрид – не має значення, оскільки “незалежна російська журналістика” не може бути виправданням для надання їй української експертизи у сфері, безпосередньо пов’язаній з війною.
Розмивання меж допустимого
Спільна сцена, конференція, фестиваль, спортивне змагання чи професійний обмін можуть створювати нормальність там, де її не має бути.
Подібні спільні заходи, на думку авторки, призводять до поступового розмивання межі допустимого. Спочатку це спільні конференції, потім дискусії, обмін досвідом і, зрештою, співпраця. Те, що організатори Breakwater не попередили про участь росіян, сприяє нормалізації професійних відносин між українцями та росіянами в умовах війни. Вербицька відмовляється робити внесок у цю “нав’язану відлигу” та вважає бойкот фестивалю не просто особистим рішенням, а заявою, яка змусить організаторів подібних заходів замислитись над участю росіян.
Історичний контекст бойкотів
- У 2022 році українські письменники відмовилися від участі в Norwegian Festival of Literature через російських учасників, серед яких був Дмітрій Муратов.
- У 2023 році українські письменники Ірина Цілик, Артем Чех та Артем Чапай бойкотували PEN America World Voices Festival через участь російської панелі.
Авторка нагадує, що бойкоти як інструмент протидії нормалізації неприйнятного є усталеною практикою. Як приклади наводяться міжнародний бойкот Південної Африки часів апартеїду та бойкот Олімпійських ігор 1980 року в Москві. Вона наголошує, що участь у будь-яких заходах є політичною дією, і спільні платформи можуть створювати хибне відчуття нормальності.
Заклик до відповідальності
За словами Вербицької, організації, що працюють у сфері національної безпеки, повинні відповідально ставитися до того, з ким вони діляться знаннями та досвідом. Це означає відмову від передачі таких знань представникам країни-агресора. Вона закликає колег, які беруть участь у міжнародних заходах, керуватися цим принципом та публічно говорити про подібні випадки, щоб відповідальність стала професійною нормою.
Реакція на міжнародній арені
Ситуація на фестивалі Breakwater підкреслює триваючу дискусію щодо взаємодії з представниками Росії на міжнародній арені, особливо в контексті війни проти України. Організатори подібних заходів стикаються з необхідністю враховувати позицію української сторони та потенційні наслідки своїх рішень.
Пошук інформації щодо реакції інших українських організацій або офіційних осіб на цей конкретний випадок на фестивалі Breakwater триває. Також важливо відстежувати, чи були подібні випадки бойкоту або засудження на інших міжнародних платформах останнім часом.
