Міністерство оборони України анонсувало масштабну реформу мобілізаційного механізму, яка передбачає трансформацію територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) в “Офіси резерву+”. Ця ініціатива, на перший погляд, містить раціональні елементи, такі як розмежування функцій комплектування та соціального супроводу, а також цифровізація певних процесів. Однак, існує ризик, що суспільству запропонують лише косметичні зміни, які приховають глибинні проблеми системи, перетворивши її на “цифровізовану корупцію”.
Раціональні елементи реформи
Реформа передбачає створення двох окремих підрозділів: офісів комплектування та офісів супроводу. Офіси комплектування займатимуться обліком, плануванням мобілізації, рекрутингом та оформленням на службу, тоді як хаби комплектування будуть відповідати за перевірку документів, військово-лікарські комісії (ВЛК), оцінку психічної стійкості та професійної придатності. Офіси супроводу, своєю чергою, візьмуть на себе соціальні функції, включаючи виплати пораненим і родинам загиблих, а також організацію похорон.
Розділення функцій між комплектуванням та соціальним супроводом є давно назрілою необхідністю, адже нинішні ТЦК перевантажені різноманітними завданнями. Цифровізація довідок, виплат та інших соціальних процедур може зменшити бюрократичну тяганину, приниження людей у чергах та потенційну корупцію.
Крім того, МОУ планує підвищити грошове забезпечення військовослужбовців, встановивши мінімальний рівень у 30 тисяч гривень для тилових посад та значно вищі виплати для бойових. Це правильний напрямок, оскільки принизливо, коли військовий отримує мінімальну зарплатню, порівнянну з низькоризиковою цивільною роботою. Однак, підвищення виплат без адекватної системи контролю та зміни культури може стати новим джерелом корупції, збільшуючи вартість тіньових схем.
Глибинні проблеми, які реформа не вирішує
Основна небезпека полягає в тому, що реформа може обмежитися зміною вивісок та назв, не зачіпаючи суті проблеми – людського фактору. Операторами нової системи будуть ті ж українці, виховані в культурі, де “вирішити”, “відмазати свого”, “знайти знайомого” є буденністю. Цифровізація сама по собі не вирішує корупційних проблем; вона лише змінює інтерфейс, через який діє корупційна культура. Як зазначає журналістка Ольга Кириленко, оператор реєстру міг не вносити “своїх” до розшуку за проханням оточення, що ілюструє, як цифрові інструменти можуть бути використані за старими правилами.
Ключові цифри та їхнє значення
Аналіз ключових цифр висвітлює глибину мобілізаційної кризи:
- 1,3 мільйона заброньованих: Приблизно 10 мільйонів працівників в Україні, з яких 1,3 мільйона мають бронь. Хоча бронювання є необхідним для критично важливих галузей, існує відчуття, що значна частина з них перетворилася на ринок “мобілізаційної недоторканності”, що руйнує ідею справедливого розподілу ризику.
- 235 646 кримінальних проваджень за СЗЧ та 53 954 за дезертирство (з січня 2022 по вересень 2025): Загалом майже 290 тисяч проваджень. Це свідчить про системний характер втечі з війни, яка перестала бути маргінальною аномалією.
- Мобілізаційний резерв: За оцінками, реальний мобілізаційний резерв чоловіків віком від 25 до 60 років становить близько 3,7 мільйона, однак значна частина з них вже мобілізована, перебуває на окупованих територіях, виїхала за кордон, є непридатними до служби або заброньована. Важливою є не лише кількість, а й моральна якість цього ресурсу.
Війна після героїв та виклики для суспільства
Україна вступила у фазу “війни після героїв”, коли масовий ресурс добровільного героїзму вичерпано. У 2022 році система трималася на моральному надлишку суспільства, а не на досконалості держави. Зараз, коли герої закінчуються, виникає питання, хто нестиме ризик. Суспільство складається зі звичайних людей, які бояться смерті, втрат і невизначеності.
Справедливість мобілізації є необхідною, але вона не скасовує страху смерті. Навіть ідеально справедливий механізм не зробить війну менш страшною. Несправедливість системи лише надає страху морального виправдання та інструментів для ухилення.
Моральний імунітет та якість людського матеріалу
Реформа ТЦК не може бути виключно адміністративною. Вона має враховувати моральну якість людського матеріалу, з яким працює держава. Українська підприємливість, яка у світлій формі проявляється у волонтерстві, у темній формі стає ринком ухилення. Частина суспільної культури керується етикою особистої вигоди, де “бабло перемагає зло”. В такій системі загальне благо та самопожертва виглядають як доля наївних.
Трикутник мобілізаційного розколу: держава – суспільство – агресор
Росія професійно використовує українські слабкості, зокрема корупцію, кумівство та страх смерті, для розколу суспільства. Її мета – створити враження, що “влада погана, народ хороший”, розриваючи зв’язок між державою та суспільством. Однак, влада та суспільство є частинами одного морального організму, і їхні хвороби взаємопов’язані.
Висновок: справжня реформа – це чесна діагностика
“Офіси резерву+” можуть стати частиною покращення, але не стануть відповіддю на виклики, якщо не буде відповідей на глибші питання: хто буде операторами системи, як запобігти цифровізованій корупції, як зробити ухилення дорожчим за виконання обов’язку.
Справжня реформа мобілізації повинна базуватися на новій суспільній угоді, яка включатиме:
- Чесні терміни служби та механізми ротації.
- Визнання відслуженого часу.
- Аудит бронювань та відстрочок.
- Реальну відповідальність за корупцію в мобілізації.
- Контроль за цифровими операторами.
- Відкриту інформаційну політику.
- Роботу з моральним імунітетом суспільства.
Україна воює не лише проти російської армії, але й за збереження зв’язку між державою і суспільством. Росія використовує мобілізаційну кризу як інструмент деморалізації. Держава і суспільство – це частини одного організму, і хвороба одного неминуче відтворюється в іншому. Тому справжня реформа має починатися з чесної діагностики моральної якості людського матеріалу, а не з перестановки стільців.
