Україна, в умовах повномасштабної війни, активізувала стратегію ударів по глибоких тилах противника, що є двосторонньою грою, в яку, за словами Президента Володимира Зеленського, “небо визначить результат цієї війни”. Ця тактика, що нагадує “тисячу порізів”, спрямована на виснаження економіки, інфраструктури та логістики ворога, а також на його деморалізацію. Командувач Сил безпілотних систем (СБС) Роберт “Мадяр” Бровді наголошує на планомірності та математичній прорахованості цих операцій, метою яких є повний контроль над ситуацією та, зрештою, “Москва ляже”.
Паралелі з минулим: стратегія “бомбардувань по площах”
Ця сучасна українська стратегія перегукується з тактикою, яку застосовував сер Артур Гарріс, головнокомандувач Бомбардувального командування Королівських військово-повітряних сил Великої Британії під час Другої світової війни. Гарріс, відомий як “Бомбер” і “М’ясник”, надавав перевагу “бомбардуванням по площах”, які призводили до загибелі сотень тисяч цивільних. Його підхід був відповіддю на німецький “Бліц”, серію бомбардувань англійських міст, що тривала вісім місяців, починаючи з Лондона, з вересня 1940 року. Німецьке командування сподівалося, що ці атаки зламають дух англійців і змусять їх капітулювати.
“Вони посіяли вітер і тепер пожнуть бурю”, – казав Гарріс, стираючи в пил чергове німецьке місто.
Право на самозахист чи терор проти цивільного населення?
Такі методи ведення війни ставлять складні питання: де межа між правом на самозахист і терором проти цивільного населення? Чи справді стратегія масованих ударів здатна знищити волю противника до спротиву і змусити його капітулювати?
Історія сера Артура Гарріса, якого німці ненавиділи сильніше, ніж Черчилля, а побратими характеризували як “клятого нелюда”, показує, що навіть в умовах війни, яка здавалася безальтернативною, існували голоси, що засуджували невибіркові бомбардування. Єпископ Чичестерський Джордж Белл називав нічні бомбардування некомбатантів “приниженням духу всіх, хто бере в них участь”.
Доктрина стратегічної авіації та міжнародне право
Англійці не були винахідниками доктрини застосування стратегічної авіації у війні. Італійський військовий теоретик Джуліо Дуе ще в 1921 році у своїй книзі “Панування в повітрі” приділив значну увагу бомбардуванням великих міст з метою деморалізації противника. Однак, Гаазька та Женевська конвенції, які мали регулювати закони війни, забороняли обстріли незахищених міст. Проблема полягала в тому, що на той час практично в будь-якому великому місті існували військові цілі, а можливості для точкових ударів були обмежені. Відомий вислів Стенлі Болдвіна, що “всі конвенції швидко втратять чинність під час війни”, виявився пророчим.
Згодом, у 1941 році, Черчилль затвердив стратегію, спрямовану на те, щоб зробити німецькі міста “фізично непридатними для життя”. Директива від 14 лютого 1942 року, видана головою штабу ВПС сером Чарльзом Порталом, прямо вказувала, що “цілями мають бути райони житлової забудови, а не верфі або заводи з виробництва літаків”. За тиждень після цього Бомбардувальне командування очолив Артур Гарріс.
“Ми знищимо всю Німеччину – одне місто за іншим”
Артур Гарріс, який все життя присвятив військовій службі, мав критичне ставлення до армійської консервативності та цивільної бюрократії. Його відповідь на скептичні зауваження щодо ефективності бомбардувань була простою: “Поки не спробуємо, не дізнаємось”. Накази Гарріса ставали все жорсткішими, а його висловлювання – кровожерливими, що відповідало очікуванням виснажених “Бліцом” британців. Гарріс наполягав:
“Перш ніж ми виграємо цю війну, нам потрібно вбити якомога більше бошів… Кінцева мета ударів по містах – зломити моральний дух населення, яке їх населяє. Для цього ми повинні домогтися двох речей: по-перше, ми повинні зробити місто фізично непридатним для проживання і, по-друге, ми маємо змусити людей усвідомлювати постійну небезпеку. Таким чином, найближча мета двояка, а саме: викликати руйнування і страх смерті. Ми знищимо всю Німеччину – одне місто за іншим. Ми будемо бомбардувати все сильніше і сильніше, поки ви не перестанете вести війну. Це наша мета. Ми будемо безжально її переслідувати. Місто за містом: Любек, Росток, Кельн, Емден, Бремен, Вільгельмсхафен, Дуйсбург, Гамбург – і цей список буде тільки поповнюватися”.
Цілеспрямовані бомбардування призвели до знищення приблизно 40% житлових будинків у великих містах Німеччини, загибелі близько 570 000 німців та втрати житла 7 мільйонами осіб. Навіть коли вдосконалені засоби виявлення дозволяли знищувати окремі цілі, Гарріс продовжував бити “по площах”.
Чи досягли цілі невибіркові бомбардування?
Відповідь на це питання неоднозначна. Колишній міністр озброєнь Третього Рейху Альберт Шпеєр писав, що повітряна війна відкрила другий фронт, вимагаючи величезних ресурсів для захисту від атак. Він вважав це “найбільшою програною битвою з німецького боку”. З іншого боку, головної мети – зламати волю противника та спровокувати соціальний вибух – бомбардування не досягли. Долю війни вирішили сухопутні операції, зокрема, висадка союзників у Нормандії.
Сам Гарріс, незважаючи на результати, не отримав належного визнання. Черчилль у своїй промові 13 травня 1945 року жодним словом не згадав стратегічні бомбардування, а екіпажам Бомбардувального командування відмовили в заснуванні окремої медалі. У 1946 році Гарріс пішов у відставку.
Сучасні паралелі та невирішені питання
Цікаво, що б сказав Гарріс, якби дожив до XXI століття, коли безпілотники та високоточні ракети дозволяють завдавати ударів на великі відстані, а ухилення від відповідальності за жертви серед цивільного населення стало рутинною стратегією. Сучасні війни, на відміну від часів Гарріса, часто супроводжуються спробами підтримувати міф про “чисту війну”, вдаючись до заперечення та секретності. Однак, віра в те, що “далекобійні санкції” здатні примусити протверезіти тих, хто живе під впливом пропаганди, залишається незмінною.
Українська стратегія ударів по глибоких тилах противника, хоч і має історичні паралелі, здійснюється в нових умовах, де безпілотні технології дозволяють досягати цілей з мінімальним ризиком для власних сил. Водночас, питання етичності таких дій та їхньої ефективності в довгостроковій перспективі залишаються предметом дискусій, як і в часи Другої світової війни.
