Якою може бути політична система України після війни

Аналітичний матеріал, підготовлений Петром Бурковським та Олексієм Гарань для Фонду Карнегі за міжнародний мир, ставить під сумнів майбутній політичний устрій України, наголошуючи на глибоких трансформаціях, спричинених війною, та порівнюючи їх масштаби з революційними змінами. Дослідження підкреслює, що суспільство та держава зазнали кардинальних змін, де спочатку держава продемонструвала слабкість та корумпованість, а натомість волонтерський рух та ініціативні військові стали основою опору. Цей виклик для української державності поглиблюється внутрішніми проблемами, зокрема корупцією, що може підірвати міжнародну підтримку та завадити досягненню сталого миру і європейського майбутнього. Автори прагнуть привернути увагу до відповідальності політичних та громадських діячів за збереження нації та держави, уникаючи помилок, які можуть позбавити Україну життєво важливої допомоги.

Криза довіри та корупційні скандали

• Навіть після обрання у 2019 році, президент Володимир Зеленський отримав безпрецедентний контроль над законодавчою та виконавчою гілками влади, що, як вважалося, могло бути використано для “перезавантаження” політичної системи та боротьби з олігархічним впливом.
• Однак, як виявилося, члени оточення Зеленського використали владу для особистого збагачення, що тривало навіть після повномасштабного вторгнення у 2022 році.
• Ключові фігури виконавчої влади, включаючи керівника Офісу президента та його заступників, опинилися під слідством антикорупційних органів.
• Крім того, значна кількість депутатів від партії “Слуга народу” перебували під слідством за корупцію, а колишня прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко була затримана під час спроби підкупу депутатів.

Протягом війни суспільна думка щодо боротьби з корупцією ставала все більш категоричною, що підтверджується результатами опитувань.

“У 2023 році 78 відсотків респондентів заявили, що Зеленський безпосередньо відповідає за боротьбу з корупцією в уряді та армії.”

На тлі зростаючого невдоволення, у вересні 2025 року 71% опитаних українців, включаючи 62% тих, хто довіряє Зеленському, зазначили, що корупція зросла під час повномасштабного вторгнення. Ситуація досягла критичної точки у квітні 2026 року, коли 54% респондентів назвали корупцію більшою загрозою, ніж військова агресія. Це свідчить про те, що більшість українців розглядають високорівну корупцію як форму державної зради.

• Після завершення бойових дій Україна зіткнеться з подвійним викликом: відновленням економіки та стримуванням нової російської агресії, що неминуче призведе до зростання ролі держави в управлінні цими процесами.
• Сотні тисяч громадян, включаючи ветеранів, родини загиблих та колишніх військовополонених, очікуватимуть від держави допомоги та підтримки.
• Неминуче розгорнуться гострі дебати щодо відповідальності політичних діячів за рішення, прийняті до та під час війни, що призведе до формування таборів “поміркованих” та “радикалів”.

Табір поміркованих, ймовірно, зосередиться на створенні сильнішої держави, здатної до самозахисту, та прискоренні реформ, необхідних для вступу до ЄС. Вони можуть підтримати спеціальні операції проти воєнних злочинців та зрадників. Водночас, питання мобілізації та міграції стане предметом гострих дискусій, де помірковані можуть виступати за залучення іноземців до лав Збройних сил та збільшення імміграції для покриття дефіциту робочої сили.

На противагу цьому, радикали наполягатимуть на невідворотному покаранні винних, стверджуючи, що уникнення правосуддя може призвести до нової національної катастрофи. Вони вимагатимуть переслідування політичних, адміністративних та військових лідерів, чиї рішення, на їхню думку, призвели до значних людських втрат. Такі постаті, як Сергій Стерненко, Богдан “Тавр” Кротевич та Юрій Бутусов, мають потенціал стати лідерами радикального табору, критикуючи Зеленського за непродумані рішення.

• Сучасна версія українського націоналізму, що визнає російські загрози та підривну діяльність, стає основою для політичного успіху.
• Команда Зеленського активно використовує елементи націоналістичної ідеології, що викликало певні дипломатичні кризи, але загалом сприймається українцями як боротьба за незалежність.
• Важливість горизонтальних мереж на регіональному та локальному рівнях, а також між військовими та громадськими організаціями, зростає, випереджаючи традиційні політичні партії.

Громадяни, які проявили лідерство під час війни, матимуть кращі стартові можливості в політиці, а успішні післявоєнні політичні сили спиратимуться на командирів та горизонтальні структури.

• На тлі суспільного невдоволення корупцією, можливості Зеленського залишатися єдиним лідером національного масштабу слабшають, але він може зберегти вплив через горизонтальні мережі підтримки.
• Колишній головнокомандувач Валерій Залужний, посол у Великій Британії, постає як сильний претендент на посаду президента, якому довіряють як помірковані, так і радикали.
• Однак, Залужний є політичним новачком і потребуватиме доведення своєї здатності вести країну на міжнародній арені.

Україна потребує лідера, здатного не лише загоїти рани війни та захиститися від російських загроз, але й модернізувати економіку. Відсутність такого лідера або розкол між поміркованими та радикалами може призвести до небезпечного громадянського розколу.

• Українська демократія зіткнеться з численними викликами, незважаючи на умови припинення вогню чи мирного врегулювання.
• Ключові впливові фігури України повинні досягти згоди для проведення вільних та чесних виборів та подальшого розподілу влади.
• Збереження спокою та забезпечення виборчого циклу без залякування виборців буде критично важливим для уникнення повторення анархії та боротьби за владу, як у 1918-1921 роках.

Лідерів України після війни чекає складне завдання узгодження національних пріоритетів з вимогами міжнародних донорів, таких як МВФ та ЄС. Вони також повинні адаптувати внутрішню політику до постійної загрози з боку Росії, не повертаючись до воєнного стану. Побудова гнучкої та інноваційної архітектури національної безпеки на основі оборонних альянсів з іншими демократіями буде необхідною. Повоєнна Україна також може спробувати змінити своє сусідство, вирішуючи загрози, що походять від Білорусі та Придністров’я.

Нові очільники України повинні мати високий рівень компетентності у сферах національної оборони, міжнародної економіки, демографії, освіти та науки. Політика, керована особистими амбіціями, поляризація суспільства та неповага до верховенства права, були критичними помилками, які мало не коштували Україні незалежності. Для досягнення миру країні потрібні лідери, які зможуть остаточно порвати з таким минулим.