Президент Володимир Зеленський, немов у біблійному контексті, “посіяв вітер” і тепер йому належить “пожинати бурю”, проте колишній міністр оборони також рухається за цим згубним сценарієм, який обіцяє програш для всіх сторін. У контексті тривалої війни на виснаження, що є серйозним викликом як для держави, так і для суспільства, поточні лідери, на жаль, продовжують діяти в режимі мирного часу, не усвідомлюючи повною мірою ціну власних помилок. Михайло Федоров, називаючи себе візіонером, часто говорить про стратегії, місії та образи майбутнього, але без конкретних, дієвих кроків ці слова залишаються порожніми, не приносячи реальної користі.
Ще за часів відкритих прес-конференцій Володимир Зеленський зазначав, що динаміка подій настільки стрімка, що бракує часу на розробку стратегії, і своїми діями, які повторюються вже два роки поспіль, він це підтверджує. Нинішня політична криза очевидна, і якщо не шукати шляхів до компромісу, усі сторони ризикують вдатися до ескалації. Обидві сторони володіють значними ресурсами, які є менш доступними для їхніх конкурентів. Важливою деталлю є те, що Михайло Федоров, будучи реальним інсайдером команди Зеленського, володіє інформацією про помилки та зловживання всередині неї, але водночас політично змушений нести відповідальність за ці прорахунки.
Його зв’язки з Ілоном Маском, глибоке розуміння політичних технологій, готовність інвестувати значні кошти у його кампанії, що є раціональним кроком для оборонного сектору та інших галузей, активна підтримка з боку громадськості та наявність неформальної команди, яка, на перший погляд, може здаватися чисельнішою за президентську, створюють потужний політичний капітал. Слід зазначити, що президентська адміністрація значно скоротилася в рядах, а чиновники та бюрократи або залишають свої посади, або саботують роботу одразу після втрати впливу лідером.
Порівняння ресурсів та вразливостей
З іншого боку, Володимир Зеленський має колосальний силовий та фінансовий ресурс, суспільне визнання (хоч і з певними нюансами), рейтинг, який досі перевищує показники початку 2022 року, світову впізнаваність та політичний капітал, накопичений у перші роки після повномасштабного вторгнення. До його переваг також належать абсолютна лояльність парламенту та уряду, а також, як зазначають, “криворізький характер”, що може бути зрозумілим для тих, хто знає його особистість.
Обидві сторони мають численні слабкі місця. Однак, вони обидві не вжили жодних конкретних заходів для підготовки системи безпеки, необхідної для проведення найважливіших виборів в історії України.
Додатковою проблемою є стан законодавства щодо проведення повоєнних виборів. Робоча група в парламенті, яка мала б займатися цим питанням, підготувала 65% необхідних документів, але процес зупинився через припинення переговорів у квітні. Навіть запити до Міністерства оборони щодо залучення заступників Михайла Федорова до діалогу про виборчі права військовослужбовців отримали мовчазну відмову, оскільки це не входило до пріоритетів відомства. Без участі Міноборони створення спеціальних виборчих дільниць або забезпечення ефективних механізмів для реалізації виборчих прав військових є неможливим, а політичне керівництво ігнорує цю проблему.
Ситуація ускладнюється тим, що близько 50% громадян України проживають не за місцем реєстрації (29% в Україні та 20% за кордоном), що вимагає креативного підходу до верифікації даних у Державному реєстрі виборців, мобілізації громадян до активної реєстрації та перевірки особистих даних, а також зміни виборчої адреси. Міністерство цифрової трансформації, яке виборці сприймають як ключовий інструмент, мало б відігравати важливу просвітницьку роль у цьому процесі, але це також не було пріоритетом.
Стан цивільного захисту також викликає занепокоєння: за 5 років у Києві було побудовано лише одне укриття. Це створює реальний ризик проведення голосування у підвалах або через додаток “Дія”, що, на даний момент, означає повний контроль над виборчим процесом з боку Президента.
Ризики недемократичних виборів
Виникає резонне запитання: чи бажаємо ми проводити вибори в умовах, коли громадяни бояться йти на дільниці, або коли держава отримує доступ до таємниці голосування? Ймовірно, ні. Варто нагадати, що вибори – це комплексний політичний процес, що включає безліч організаційних етапів, а не лише день голосування. День голосування втрачає своє значення, якщо попередні етапи були неконкурентними, голоси виборців купувалися та продавалися, комунікація та агітація були обмежені ресурсами, а Росія використовувала інформаційне поле для когнітивної війни, маніпулюючи громадською думкою.
Існує безліч сценаріїв, за якими Росія може спробувати делегітимізувати виборчий процес або повністю його зупинити. Це може призвести до колапсу та руйнації. Я погоджуюся з Михайлом Федоровим, що Росія не повинна визначати терміни проведення виборів, оскільки, якби це було можливо, вибори відбулися б значно раніше. Історія з Мінськими протоколами та мирними планами свідчить про це. Однак, я категорично проти проведення виборів, виходячи виключно з політичних інтересів, без врахування реального стану інфраструктури, аналізу ризиків та належної підготовки.
Попри всі складнощі, першими пропущеними виборами були парламентські, і перші повоєнні вибори також мають бути парламентськими. Це дозволить спокійно вийти з війни, забезпечити плавний транзит влади, створити конкурентне середовище в основному законодавчому органі, формувати уряд на основі програм дій, а не шляхом перестановки кадрів, і зберегти цінних фахівців.
Технічні кроки для проведення виборів
- Ухвалення спеціального закону та внесення змін до п’яти інших законодавчих актів (ККУ, КУпАП, ЗУ “Про ДРВ”, ЗУ “Про ЦВК”, спеціальний закон щодо неможливості проведення виборів на окремих територіях тощо).
- Оновлення даних Державного реєстру виборців, активна реєстрація громадян та достатній час для інформаційно-просвітницьких кампаній.
- Повний перегляд мандату правоохоронних органів щодо запобігання, реагування та розслідування загроз, таких як тероризм, політичне насильство, кіберзагрози та використання криптовалют у виборчому процесі, що можуть бути використані Росією.
- Організація виборів у закордонному виборчому окрузі, що вимагатиме значних інвестицій та дипломатичних зусиль.
- Розробка плану переходу від військової до цивільної системи управління.
- Виділення значних ресурсів та підготовка людей до процесу співорганізації виборів.
- Доукомплектація складу Центральної виборчої комісії (ЦВК) та внесення змін до законодавства щодо продовження терміну повноважень її членів до завершення перших повоєнних виборів.
Також стратегічно важливим є функціонування дієвого Конституційного Суду України, що вимагає кадрової роботи. Кожне питання, що стосується конституційності рішень та прав громадян, має проходити через цей механізм для отримання оцінки та рішення.
Однак, виникає питання: кому це все потрібно? Можливо, про вибори згадують лише тоді, коли рейтинг Президента зростає, або коли не бачать іншого виходу із ситуації. Як зазначає Валерій Пекар, вибори під час війни не будуть повністю демократичними, і за це доведеться заплатити високу ціну.
Цікаво, що Президент думає про вибори саме під час війни, так само як і колишній міністр Федоров. Це свідчить про певну спільність у їхніх поглядах, хоч і виходячи з різних мотивів.
Ольга Айвазовська
Джерело: Колонка є жанром, що відображає виключно авторську точку зору і не претендує на об’єктивність. Позиція редакції “Економічної правди” та “Української правди” може відрізнятися від думки автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність та інтерпретацію наданої інформації, виконуючи виключно роль носія.
