Росія все частіше покладається на балістичні ракети, проти яких Україна наразі має обмежені засоби захисту, що спонукає до постійних розмов про необхідність додаткових ракет для систем Patriot. Президент Володимир Зеленський наголошував на потребі в сотнях таких перехоплювачів для захисту української енергетики та підготовки до зими, проте проблема виходить за рамки простого отримання чергової партії ракет від партнерів. Україна опинилася в центрі глобального дисбалансу, де засоби балістичного нападу виробляються швидше, ніж Захід може створювати засоби їх перехоплення, що є поганою новиною для Заходу, а для України — критичною.
Аналіз дисбалансу: від виробництва до перехоплення
Математика, яка не сходиться
За оцінками, сукупні виробничі потужності Росії в балістичному та квазібалістичному сегментах можуть сягати від 800 до 1100 ракет на рік. Це включає ракети комплексів “Іскандер-М”, “Кинджал”, “Циркон”, “Онікс”, а також переобладнані ракети систем С-300/С-400. До цього слід додати ракети Північної Кореї KN-23/KN-24, виробництво яких, згідно з розпорядженням диктатора КНДР, має зрости в 2,5 раза, що потенційно може збільшити загальний російсько-північнокорейський ресурс до понад 1200 балістичних та споріднених засобів ураження на рік, або понад 100 ракет на місяць.
Основним засобом перехоплення сучасних балістичних цілей, доступним Україні, залишається Patriot з перехоплювачами PAC-3 MSE, що зумовлює наполегливі пошуки цих ракет по всьому світу. Хоча європейські системи SAMP/T та ракети сімейства Aster є частиною архітектури ППО, їхні можливості проти складних балістичних загроз обмежені, а виробничі потужності не відповідають масштабу потенційної потреби. У реальному бою для підвищення ймовірності ураження однієї складної балістичної цілі може знадобитися два-три перехоплювачі, що робить це не простим змаганням “одна російська ракета проти однієї західної”.
Чому не можна просто знайти більше Patriot
Після кожного серйозного удару Україна звертається до партнерів із проханням передати додаткові ракети Patriot. Хоча певний резерв існує в низці європейських держав, на Близькому Сході, а також у Японії, Південній Кореї та інших союзників США в Індо-Тихоокеанському регіоні, країни, що межують з потенційними супротивниками, не поспішають скорочувати власні стратегічні запаси. Навпаки, їхній попит на PAC-3 стрімко зріс, а виробники не встигають за новими реаліями. Стратегія України не може базуватися виключно на очікуванні, що хтось раптом відкриє свої склади.
Виробництво зростає. Але не завтра
Lockheed Martin у 2025 році планує виробити понад 600 ракет PAC-3 MSE, а нові контракти передбачають масштабування виробництва приблизно до 2000 ракет на рік до кінця 2030 року. Однак Україні потрібно пережити найближчі роки, а не чекати 2030-го. Тому створення власного європейського протибалістичного рішення, такого як проєкт FREYJA, що об’єднує український бойовий досвід із потенційним українським перехоплювачем та європейськими радарами, сенсорами і промисловими компетенціями, стає стратегічною необхідністю. Цей проєкт, започаткований Україною та дев’ятьма європейськими державами, є одним із найважливіших оборонних проєктів, проте навіть за оптимістичного сценарію він не вирішить проблему негайно.
Стратегія виживання в умовах дефіциту протиракет
Найближчі роки Україна повинна планувати, виходячи з неприємної, але чесної передумови: країна не матиме достатньої кількості протиракет, щоб захистити ними все.
1. Ураження: розвиток власних далекобійних і стримувальних спроможностей
Протибалістична оборона має включати не лише перехоплення ракет, що вже летять. Україні необхідно розвивати власні далекобійні ракетні технології та спроможності, що зменшують здатність Росії здійснювати масовані ракетні атаки. Пріоритетними цілями мають стати виробничі потужності російської балістики, її компонентна база, а також ворожі пускові установки, оскільки найкраща ракета для ППО – це та, яку противник не зміг застосувати або не виробив.
2. “Закопуватися”: нарощування пасивної живучості
Якщо активний захист не може гарантовано перехопити кожну ракету, держава мусить різко нарощувати пасивну живучість. Україна потребує державної програми перенесення, дублювання та захисту критичних активів під землею, щоб забезпечити їхню роботу навіть під системними ракетними ударами. Це стосується державного та військового управління, медицини, зв’язку, енергетики, водопостачання та окремих виробничих потужностей. Цей процес включає аудит існуючих захищених об’єктів, визначення того, що потребує перенесення, дублювання або додаткового захисту, а також створення “глибокого ешелону” з гарантованим фінансуванням, міжвідомчою координацією, інженерним аудитом, закритим реєстром придатної підземної інфраструктури, єдиними стандартами для споруд подвійного призначення та залученням міжнародного фінансування. Це інвестиція в живучість держави на десятиліття.
3. Зробити FREYJA справжнім європейським пріоритетом
Проєкт FREYJA, який має об’єднати український бойовий досвід з європейськими технологіями, потребує значного фінансування, залучення провідних європейських компаній, політичного пріоритету та швидкого циклу розробки. Український досвід протидії російським балістичним загрозам є унікальним і має бути конвертований у спільну європейську спроможність.
4. Створити міжнародний фронт за перехоплювачі
Доки нове виробництво не набере масштабу, а FREYJA не стане серійною системою, Україні необхідно шукати існуючі ракети. Це потребує масштабної міжнародної кампанії, яка має просувати тезу про те, що ракета, яка зберігається на складі союзника, в Україні може врятувати сотні життів. Співпраця може будуватися на принципі обміну: Європа та партнери допомагають Україні пройти нинішнє вікно вразливості, а Україна інтегрує свій досвід у майбутню систему захисту всього Заходу.
5. Домовлятися зі США про глибшу промислову кооперацію
Україна не може нескінченно залишатися лише кінцевим споживачем дефіцитного озброєння. Переговори зі США щодо ліцензування, локалізації виробничих процесів та участі українських підприємств у ланцюгах постачання мають бути пріоритетом оборонної дипломатії, щоб уникнути повторення проблем у майбутньому.
Patriot — частина відповіді, але не стратегія
Головною помилкою є зведення дискусії про балістичну загрозу до питання “Хто ще може дати нам ракети?”. Правильне питання: що має зробити держава, якщо достатньої кількості ракет у світі просто немає? Відповідь — будувати багатошарову систему виживання: перехоплювати те, що можливо, робити критичну інфраструктуру менш вразливою, розвивати власні технології та уражати російські об’єкти, прискорювати FREYJA, перетворювати український досвід на ресурс у переговорах з партнерами та змушувати західну оборонну промисловість працювати в темпі, що відповідає реаліям сучасної війни. Наступні кілька років противники України матимуть більше балістичних ракет, ніж протиракет у України та її партнерів. Хоча змінити цю арифметику швидко неможливо, можна змінити її фатальність для України.
Леся Огризко
