У серпні 2026 року Росія розпочала розгортання північнокорейського ракетного підрозділу у Воронезькій області, що межує з Луганською, надавши Україні привід для глибокого аналізу нової військової динаміки. Це свідчить про розгортання шести пускових установок КНДР, оснащених 120 балістичними ракетами, що вказує на дедалі тіснішу співпрацю між Москвою та Пхеньяном. Хоча існує припущення, що Володимир Путін міг звернутися по допомогу через вичерпання власних ресурсів, Головне управління розвідки Міноборони України спростовує це, заявляючи про відсутність дефіциту ракет у ворога та високі темпи виробництва, що навіть перевищують заплановані показники. Таким чином, справжні мотиви Москви щодо розгортання комплексу КНДР, реальні запаси ракет Росії та причина зупинки серійного виробництва “Кинджалів” потребують детального вивчення.
Аналіз ракетного потенціалу Росії та співпраці з КНДР
Запаси та виробництво ракет: Цифри та реальність
Росія демонструє значні виробничі потужності, здатні випускати понад 200 крилатих і балістичних ракет щомісяця. Основними пріоритетами є виробництво ракет “Іскандер-М”, Х-101 та “Калібрів”. Згідно з даними ГУР, отриманими “Українською правдою”, щомісячний план Росії передбачає виробництво 60 ракет 9М723 для комплексів “Іскандер-М”, при цьому в липні було випущено 65 таких ракет, а також 87 ракет Х-101. Крім того, щомісячно виробляється 50 балістичних ракет РМ-48У для систем С-400, а на 2026 рік заплановано виробництво понад 480 таких ракет, що майже вдвічі більше, ніж у 2025 році. Ці цифри свідчать про те, що Росія не вичерпала свій ракетний потенціал і підтримує високі темпи виробництва.
Стратегічне значення ракетного підрозділу КНДР
Розгортання північнокорейського ракетного підрозділу вказує на намір Росії підтримувати високу інтенсивність ударів по Україні, використовуючи північнокорейські ракети KN-23 для компенсації витрат власних “Іскандерів”. Авіаексперт Анатолій Храпчинський зазначає, що це виводить конфлікт на новий геополітичний рівень, оскільки разом з технікою приходять і північнокорейські екіпажі, які здобувають практичний досвід подолання західних протиракетних систем. Це означає, що Росія отримує підтримку ще однієї країни з ракетно-ядерним потенціалом, а набутий досвід Пхеньян може використати для тиску на союзників у власному регіоні. За даними розвідки, потенційною зоною ураження від північнокорейських ракет можуть бути Сумська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська та Запорізька області.
Зміна характеру атак на Україну
На тлі нарощування виробництва російських ракет та отримання допомоги від КНДР, здається логічним припущення про можливе посилення атак на Україну. Однак, як пояснює Храпчинський, кількість пускових установок не є визначальним фактором; ключовим є мета Росії та реальні можливості України відбивати атаки. Росія, усвідомлюючи ліміт українських засобів перехоплення, планує атаки таким чином, щоб критично навантажити систему протиповітряної оборони у конкретному секторі, гарантуючи руйнівний результат. Хоча Росія має близько 160 пускових установок ОТРК “Іскандер”, у комбінованих ударах зазвичай залучається від 16 до 26 комплексів, які завдають ударів з різних напрямків у стислі терміни, штучно перевантажуючи багаторазові системи зенітних ракетних комплексів України. Для прориву оборони Росії не потрібен масовий запуск сотень ракет; достатньо спрямувати балістичні цілі на один напрямок, створивши надвисоку щільність, яку жодна система у світі не здатна перехопити.
Оглядач авіапромисловості Аркадій Доценко підкреслив, що північнокорейські ракети є для Росії передусім додатковим інструментом для посилення масованості ударів, а їхня гірша стабільність влучання робить їх “засобом терору населення”.
Ракети KN-23, на відміну від “Іскандер-М”, який має відхилення в межах 5–20 метрів, відзначаються примітивною системою наведення, що призводить до промахів на сотні метрів або навіть кілометри, спричиняючи падіння у полях чи житлових кварталах. Однак, незважаючи на похибки, фугасна бойова частина KN-23, що може сягати тонни, залишає значно масштабнішу вирву та зону ураження ударною хвилею, ніж стандартна 480-кілограмова бойова частина російської ракети. Фахівці, аналізуючи дані радіолокації, можуть відрізнити застосування KN-23 від “Іскандера-М” ще до офіційного підтвердження.
Виклики для України: Дефіцит антибалістики та шляхи вирішення
Проблема дефіциту ракет-перехоплювачів
Україна наразі відчуває гострий дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot, і переговори з партнерами щодо допомоги поки не дали результатів. Після однієї з останніх атак, коли Україні не вдалося збити жодної балістичної ракети з 24 запущених, військове командування вирішило приховувати дані про збиття. Росіяни усвідомлюють дефіцит перехоплювачів і цілеспрямовано тиснуть, намагаючись спустошити українські склади. За словами авіаексперта, західний оборонний сектор не встигає за темпами війни.
“Розрахунок лише на те, що нам дадуть або ми десь докупимо сотні готових протиракет, – хибний. Перш за все ми маємо говорити про власні, технологічно незалежні спроможності створення рішень: від перехоплювачів до далекобійних ударних комплексів, які здатні бити у відповідь по джерелах загроз.” – Авіаексперт.
На думку експерта, Україна повинна розвивати власний незалежний оборонно-промисловий комплекс, що є колосальним завданням.
Асиметрична тактика: Знищення російських пускових установок
В умовах дефіциту ракет-перехоплювачів, Україна повинна змінити тактику, зосередившись на знищенні російських балістичних ракет до їхнього запуску. Завдання має бути асиметричним: не лише тримати протиповітряний щит, а й системно працювати на випередження, переносячи удари на територію Росії. Це включає знищення вузьких місць у виробничих ланцюгах ВПК, ураження складів і ліквідацію пускових комплексів ще до їх розгортання. Для успішного знищення мобільних ракетних комплексів на рубежах необхідні раптовість та оперативність дій, оскільки ворожі установки швидко згортаються після запуску. Для гарантованого ураження таких цілей потрібні високоточні розвідувальні дані в режимі реального часу та миттєве застосування високоточних реактивних або балістичних засобів ураження. Ключовими інструментами для цього є далекобійні балістичні ракети ATACMS та високошвидкісні ракети, такі як AGM-88 HARM, для придушення радіолокаційного прикриття.
Проблеми з “Кинджалами” та майбутнє атак
Зупинка виробництва “Кинджалів”
З квітня 2026 року Росія призупинила випуск аеробалістичних ракет “Кинджал”, переорієнтувавши виробничі ресурси на створення більш точних балістичних та крилатих ракет. Це рішення дозволяє Росії підтримувати необхідні темпи виробництва та забезпечувати регулярне застосування ракет проти України, а також збільшувати кількість балістичних ракет комплексу “Іскандер-М”. Проте, припинення серійного виробництва “Кинджалів” не означає втрату їхньої бойової спроможності; ракета перебуває на стадії доопрацювання, зокрема через проблеми з точністю влучання.
Причини проблем з точністю “Кинджалів”
Проблеми з точністю ракети “Кинджал” можуть бути пов’язані з роботою її навігаційної системи, яка зазнає впливу українських засобів РЕБ та GPS-спуфінгу. Під час польоту внутрішня інерційна система ракети накопичує помилку через зовнішні фактори, такі як боковий вітер, атмосферний тиск, софтові помилки та опір повітря, що збільшує радіус зони похибки ураження. Порівняно з “Іскандером-М”, на “Кинджал” впливає більша сукупність факторів через його повітряний запуск і триваліший час перебування в повітрі.
Росія, усвідомлюючи критичну важливість можливостей України з перехоплення балістики, робить ставку саме на цей вид ракет. Москва працює над підвищенням точності “Кинджалів” та активно нарощує виробництво ракет, а з підсиленням від КНДР, схоже, не збирається сповільнювати темп атак на Україну.
