Останні політичні події в Угорщині, а саме поразка Віктора Орбана на виборах, відкривають перед Україною потенційну можливість розблокування 90 мільярдів євро фінансової допомоги від Європейського Союзу. Однак, це перспектива несе в собі значні виклики, пов’язані з умовами надання цих коштів, адже українська влада на чолі з Володимиром Зеленським наполягає на безумовному отриманні допомоги.
Ключові виклики та вимоги ЄС
Недовіра до України та боротьба з корупцією
Літні події 2025 року, пов’язані з атакою на антикорупційні органи, суттєво підірвали довіру Європейського Союзу до українського керівництва, викликавши сумніви щодо щирості намірів боротися з корупцією та забезпечувати справедливість, на яку заслуговує український народ. Ця ситуація створює додатковий тиск на український уряд у контексті виконання реформ, які є ключовими для європейської інтеграції.
“Список Качки-Кос” та стагнація реформ
Реформи у сфері правосуддя та правопорядку є центральними елементами так званого “списку Качки-Кос”, який був оприлюднений у листопаді минулого року з метою відновлення довіри. Хоча Україні було надано весь 2026 рік для виконання цих завдань, перші три місяці поточного року виявилися для команди Зеленського безрезультатними щодо добросовісного виконання будь-якого з десяти пунктів. Така стагнація, ймовірно, стане вагомим аргументом для Брюсселя, аби поставити чіткі умови щодо реформ як передумову для надання фінансування.
- Реформи органів правосуддя та правопорядку є пріоритетними для подальшого просування України до ЄС.
- За перші три місяці 2026 року жоден з десяти пунктів “списку Качки-Кос” не був виконаний.
Камінь спотикання: відбір та звільнення керівників правоохоронних органів
Одним з найболючіших питань у процесі реформ є формат відбору та звільнення очільників правоохоронних та судових органів. Конкурси, особливо з участю іноземних експертів, можуть стати серйозним випробуванням для Зеленського на шляху до євроінтеграції та отримання фінансової підтримки від ЄС, оскільки це означатиме часткову втрату контролю над силовим блоком.
“Конкурси та роль іноземних експертів у них можуть стати каменем спотикання для Зеленського на шляху до євроінтеграції та отримання фінансової допомоги від ЄС. Адже рано чи пізно доведеться віддавати частину необмеженої влади над силовиками.”
Конкретні вимоги ЄС та роль іноземних експертів
Європейський Союз чітко вимагає перегляду процедури призначення та звільнення генерального прокурора, а також перезапуску Державного бюро розслідувань (ДБР). На думку ЄС, нинішні очільники цих установ, Руслан Кравченко та Олексій Сухачов, зіграли ключову роль в атаці на Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) у липні 2025 року. Саме тому Брюссель очікує на впровадження прозорих та чесних правил призначення керівників. Історичний досвід конкурсних призначень топпосадовців у правоохоронній сфері з 2015 року демонструє, що зрозумілі та чесні правила можуть бути забезпечені лише за умови вирішального впливу міжнародних експертів.
- ЄС вимагає перегляду процедур призначення та звільнення генпрокурора.
- Перезапуск ДБР є однією з ключових вимог.
- Міжнародні експерти мають відігравати вирішальну роль у конкурсах на керівні посади.
Пріоритет лояльності над професійністю: позиція Зеленського
Володимир Зеленський, відомий своєю прихильністю до системи, де лояльність цінується вище за професійність, неохоче відмовляється від можливості мати “ручного” генерального прокурора. Це, однак, суперечить інтересам України, яка потребує незалежного керівника прокуратури, здатного діяти самостійно, а не виконувати вказівки з Банкової, як це робили попередні генпрокурори, такі як Юрій Луценко та Віктор Пшонка, і як це, на думку авторів, робить нинішній генпрокурор Руслан Кравченко.
Ціна невиконання вимог: втрата євроінтеграції та фінансування
Без виконання ключових вимог ЄС, Україна ризикує не отримати членство в Європейському Союзі, навіть якщо висловлюватиме гучні заяви про прагнення до нього вже у 2027 році. Відсутність прогресу у виконанні зобов’язань щодо реформ також означатиме порожню казну. Хоча український народ кров’ю та потом заслужив повернення до європейської родини, нинішня влада може втратити шанс не тільки на виживання, але й на гідне життя.
Історичний екскурс: досвід конкурсних призначень
Досвід України у проведенні конкурсів на керівні посади в судових та правоохоронних органах за останнє десятиліття демонструє складний шлях від провалів до здобутків, який має стати уроком для побудови справжньої системи стримувань та противаг.
2015 рік: Перший конкурс на посаду директора НАБУ
Після Революції Гідності, у 2014 році, було ухвалено антикорупційні закони, що започаткували створення НАБУ. Конкурсна комісія мала політичну конфігурацію, але завдяки призначенню авторитетних осіб та участі іноземця, вдалося досягти незалежного результату. Артем Ситник став першим директором НАБУ, отримавши шанс побудувати незалежну інституцію, хоча подальша влада намагалася уникнути подібних незалежних призначень.
2016 рік: Перший конкурс на посаду директора ДБР
Створення Державного бюро розслідувань (ДБР) мало на меті розслідування злочинів правоохоронців часів Януковича. Однак, політична модель відбору керівника, закладена в закон, перетворила конкурс на профанацію, легалізувавши політичну домовленість. Роман Труба став директором ДБР, а подальша діяльність бюро була позначена скандалами та профанацією роботи, включаючи атаки на НАБУ.
2018 рік: Відбір суддів до Вищого антикорупційного суду (ВАКС)
Провал реформи Верховного Суду та нездатність місцевих судів розглядати справи топкорупціонерів призвели до створення ВАКС. Це стало прямою вимогою МВФ, яка передбачала вирішальну роль міжнародних експертів у відборі суддів. Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ) забезпечила безпрецедентний успіх і прозорість процедури відбору, не допустивши кандидатів із сумнівною доброчесністю.
2019 рік: Перезапуск ДБР як “закріплення помилки”
Незважаючи на бажання реформувати політично ангажоване ДБР, команда Зеленського обрала шлях закріплення за ним статусу “ручного” органу. Новий конкурс, хоча й передбачав участь міжнародних експертів, не надав їм реального впливу, перетворивши їхню участь на формальність. У підсумку, конкурс легалізував призначення лояльного Олексія Сухачова, повторивши сценарій попередньої влади.
2015 і 2020 роки: Конкурси на керівника САП
Перший конкурс на керівника САП у 2015 році призвів до призначення компромісного та слабкого Назара Холодницького через політичну модель складу комісії. Другий конкурс, що тривав два роки через саботаж влади, врешті-решт приніс незалежного очільника – Олександра Клименка, завдяки умові, що рішення ухвалюється за підтримки щонайменше двох міжнародних експертів. Цей досвід підкреслив важливість закріплення правила переважного голосу міжнародних експертів на законодавчому рівні.
2021 і 2025 роки: Обрання керівника Бюро економічної безпеки (БЕБ)
Перший конкурс на посаду директора БЕБ у 2021 році, за участю політично призначених представників, обрав керівником Вадима Мельника, який мав зв’язки з податковою міліцією. Це призвело до того, що 60% працівників БЕБ склали колишні співробітники податкової міліції. У 2025 році, за новою формулою конкурсу з переважним голосом міжнародних експертів, було обрано незалежного керівника, незважаючи на спроби втручання з боку СБУ.
Висновок: незалежні конкурси як запорука європейського майбутнього
Конкурси з вирішальним голосом міжнародних експертів, хоч і не є панацеєю, демонструють свою ефективність у забезпеченні політичної незалежності правоохоронних та судових органів. Без них, Україна не мала б шансу на функціонування антикорупційних органів, таких як НАБУ, САП та ВАКС. Натомість, нереформовані інституції з політично керованим керівництвом атакують незалежні антикорупційні органи, намагаючись їх знищити. Тому незалежні конкурси мають стати правилом для ключових керівних посад у сфері правосуддя та правопорядку.
Призначення Руслана Кравченка генеральним прокурором у 2025 році без проведення прозорого конкурсу є яскравим прикладом причин для реформи. Відсутність оцінки його доброчесності та незалежності, а також провал ним конкурсних відборів на посади рядового прокурора САП та очільника НАБУ, свідчать про політичний контроль над прокуратурою, яка замість професійної діяльності стає інструментом тиску. Лише незалежний відбір генпрокурора та гарантії від його політично обумовленого звільнення можуть запустити реальні зміни у системі прокуратури.
Схема доборів з вирішальним голосом міжнародних експертів, незважаючи на можливу критику, є наразі єдиним дієвим алгоритмом, який довів свою ефективність. Кращого механізму для призначення на вищі посади в правоохоронні та судові органи в Україні ще не винайдено.
