Ухвалення законопроєкту № 13165–2, що стосується змін до процедури перевірки суддів на доброчесність, викликає серйозні занепокоєння серед фахівців та громадськості, оскільки він, на думку багатьох, фактично послаблює механізми контролю за суддівською етикою та може призвести до цинічного “спрощення життя” для недоброчесних суддів, особливо на тлі гучного корупційного скандалу за участі ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва.
Аналіз законопроєкту: нові правила, старі шпарини
Ключові ризики та недоліки
Законопроєкт, який має на меті “вдосконалення” процедури перевірки суддів, натомість містить низку положень, що створюють численні ризики, фактично перетворюючи декларації доброчесності на формальну процедуру без реальних наслідків.
- Відсутність відповідальності за грубу недбалість: Основною проблемою законопроєкту є збереження відповідальності виключно за умисну брехню, що робить доведення неправдивих відомостей надзвичайно складним, адже судді можуть посилатися на нерозуміння, помилку чи забуття. Це суперечить рекомендаціям Венеційської комісії, яка наголошувала на необхідності відповідальності, зокрема, за грубу недбалість під час заповнення декларацій.
- Звуження часових рамок перевірки: Законопроєкт пропонує обмежити звітний період для більшості питань одним роком, що виключає з перевірки важливі аспекти, які не втрачають актуальності, такі як поїздки до Росії або на тимчасово окуповані території, чи дії щодо набуття іноземного громадянства.
- Встановлення термінів перевірки: Передбачені 6-місячні терміни перевірки створюють корупційний ризик, оскільки справа може бути навмисно затягнута, а після їх спливу інформація про неправду вважатиметься непідтвердженою.
“Допомога” суддям: позбавлення важливих перевірок
Законодавчі зміни передбачають низку інших “полегшень” для суддів, які викликають занепокоєння:
- Виключення майнового блоку: Суддям більше не потрібно буде підтверджувати відповідність рівня життя офіційним доходам, що є ключовим питанням для перевірки доброчесності. Хоча це пояснюється передачею функцій НАЗК, останнє не має достатньої пропускної здатності для глибокої перевірки всіх суддів, а його висновки часто формалізуються або оскаржуються в суді.
- Перевірка корупційних правопорушень лише після вироку суду: Це положення фактично дублює вже встановлені судові рішення, позбавляючи декларації доброчесності її превентивної функції.
- Вилучення питань про порушення присяги, втручання у правосуддя: Усунення цих аспектів з перевірки означає, що серйозні порушення можуть залишитися поза увагою.
- Відсутність перевірки родинних зв’язків: Новий механізм не визначає чіткого порядку перевірки родинних зв’язків, що може призводити до конфліктів інтересів та кумівства.
- Заборона перевірки анонімної інформації: Ця норма, хоч і спрямована на відсіювання безпідставних скарг, може ускладнити виявлення порушень, якщо заявник боїться виступити відкрито.
Ціна імітації реформи
Наслідки ухвалення законопроєкту в його нинішньому вигляді можуть бути значними.
“Якщо законопроєкт ухвалять у нинішньому вигляді, ціна такої імітації може бути цілком конкретною — під ризиком опиняться кошти обсягом майже 700 млн євро з програми Ukraine Facility. Це фактично половина річного бюджету, закладеного на охорону здоров’я.”
Крім фінансових втрат, така “реформа” підриває довіру українців до судової системи та довіру міжнародних партнерів, які надають фінансову допомогу під конкретні зобов’язання щодо боротьби з корупцією.
“Кожен закон, який називається реформою, але нею не є, підриває довіру українців до інститутів, які мають їх захищати. І підриває довіру партнерів, які дають гроші не просто так, а під конкретні зобов’язання.”
Замість того, щоб забезпечити реальні механізми контролю, законопроєкт пропонує систему, яка, на думку експертів, фактично захищає недоброчесних суддів, залишаючи суспільство без дієвих інструментів впливу. Парламент ще має можливість виправити ситуацію, але для цього потрібна політична воля та розуміння того, що справжня реформа — це не ухвалення закону, а досягнення реальних результатів.
