В Україні, де кожен населений пункт оплакує загиблих у російсько-українській війні, прагнення увічнити пам’ять героїв стає суспільним викликом. Стихійна меморіалізація, народжена з болю втрати, часто стикається з байдужістю держави або невдоволенням суспільства, коли влада намагається взяти цей процес під контроль. Свіжий приклад облаштування Алеї Героїв у Деснянському районі Києва яскраво ілюструє цю складну проблему, демонструючи розбіжність між візуалізаціями та реальністю, а також типові помилки, що виникають при створенні таких меморіальних об’єктів.
Проблематика створення Алей Героїв
Візуалізація проти реальності
Проєкт Алеї Героїв у Деснянському районі Києва, який передбачав розміщення металевих таблиць з даними загиблих на бетонних стовпах, згодом трансформувався у чорно-білі фото на склі. Однак, як це часто буває, реалізація відійшла від естетичних візуалізацій, де правильні кути освітлення та ракурси створюють оманливе враження. Бетонний стовп, незважаючи на будь-які дизайнерські рішення, залишається бетонним стовпом, що підкреслює розрив між концептуальним задумом і практичним втіленням.
Сталі конструкції та їх наслідки
Однією з суттєвих проблем, що спостерігається в багатьох випадках облаштування Алей Героїв, є створення сталих конструкцій, які важко демонтувати у майбутньому. Це призводить до низки труднощів:
- Нерозуміння планування простору: Часто бракує чіткого розуміння, скільки місця необхідно виділити для вшанування всіх загиблих, що призводить до хаотичного розміщення.
- Обмеженість території: Невеликі площі, особливо у малих містах, обмежують можливості для створення масштабних меморіалів.
- “Конфлікт” загиблих та зниклих безвісти: Необхідність вшанування обох категорій створює складність, адже зниклі безвісти можуть перебувати в полоні й потенційно повернутися живими.
Комунікація як запорука успіху
Як і в будь-якій вразливій ініціативі, ключовим елементом є комунікація. Недостатнє обговорення з усіма зацікавленими сторонами може призвести до конфліктів. Автор пропонує розглядати Алею Героїв як тимчасовий конструкт, який з часом може трансформуватися у загальний пам’ятник, присвячений усім захисникам України, без конкретних імен.
Перехід від персонального до загального
Збереження історії та гнучкість
Важливо зберегти тяглість історії української армії, розуміючи, що сучасні події є лише одним з етапів. Крім того, майбутнє непередбачуване, а територія центральної площі не є безмежною. Тому, зберігаючи особисті історії загиблих в онлайн-базах, які є надійнішим джерелом інформації, ми можемо уникнути проблем з фіксацією всіх імен, що може зайняти тривалий час, навіть після завершення війни.
Системний підхід до військової меморіалістики
Автор наголошує на необхідності проведення архітектурних та скульптурних конкурсів відповідно до розроблених норм військової меморіалістики, що дозволить знайти найкращі рішення та пропрацювати їх у громаді. Важливо не форсувати перехід від персонального до загального, особливо в період “свіжих ран”, щоб не нашкодити родинам загиблих.
Роль держави у військовій меморіалістиці
Рідні загиблих часто відчувають себе покинутими державою та суспільством. Держава має стати ментором у сфері військової меморіалістики, допомагаючи навести лад та забезпечити розуміння. Відповідно до Закону України “Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу”, Український інститут національної пам’яті та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни, мають відповідні повноваження для методичного забезпечення та координації цих процесів. Однак, на жаль, ці інституції уникають активної участі, що призводить до відсутності сформованої державної політики у сфері військової пам’яті.
“Можна завжди і всюди сказати, що триває війна. Але якщо спільно не шукати відповіді на питання, що турбують сотні тисяч людей, не пропонувати візуальні рішення, які сприятимуть культивації чину українського воїна, завтра ми знову опинимось біля сотень меморіальних обʼєктів, що за виглядом і духом нам нагадуватимуть радянські, бо інших не придумано.”
Якісні та системні рішення потребують часу та продуманості. Вшанування пам’яті, яке має фізичне втілення у спільному просторі, вимагає пошуку саме таких рішень, що не завжди є компромісом, а шляхом, яким усім нам доведеться пройти.
Тарас Іщик
