Кирило Верес, командир бригади К-2 у складі Сил безпілотних систем, в емоційному інтерв’ю “Українській правді” розкриває специфіку сучасної війни, акцентуючи увагу на тактиці “middle strike” та “deep strike”, що передбачає глибокі ураження ворожих цілей. Він порівнює війну з модою, зазначаючи, що поточний сезон – це час для таких операцій, які можуть сягати 500-600 кілометрів углиб ворожої території, зокрема Криму та Чорного моря. Ця зміна в тактиці, за словами Вереса, є наслідком комплексної переваги, яка включає доступ до супутнього інтернету “Starlink”, масштабування виробництва дронів та успішне виведення з ладу російської протиповітряної оборони та засобів радіоелектронної боротьби.
Стратегічна перевага та виклики
Верес підкреслює, що “Starlink” є ключовим елементом, який дозволяє українським силам ефективно діяти. Однак, він також визнає потенційну вразливість цієї залежності, враховуючи непередбачуваність Ілона Маска. У випадку втрати доступу до “Starlink”, ефективність ударів може знизитися приблизно на 15% за його підрозділом, хоча він запевняє, що нові рішення та альтернативні мережі вже розробляються, і це не буде катастрофою, а скоріше “нюансом”.
“Це наша єбє*ша перевага, це так. Як я знаю, вже ведуться нові розробки, нові рішення. Все гарне нове – це забуте старе. На сьогоднішній день, якщо так станеться, то це очевидно поставить нас у гіршу ситуацію. ККД, звісно, впаде.”
Він також детально описав операцію СБС “МоЛоЧКа” (Москва Ляже Через Крим), порівнюючи її ефективність із історичними прикладами, такими як конвой PQ-17. Верес висловлює свою особисту думку щодо необхідності більш рішучих дій, зокрема щодо мосту, але визнає, що вище керівництво приймає остаточні рішення, дотримуючись більш гуманного підходу.
Кадрова політика та управління
Командир бригади порівнює себе з “менеджером великої корпорації”, де 80% його часу займає вирішення проблем підлеглих, яких він називає “дітьми”. Він створив у бригаді безкоштовний барбершоп та облаштував комфортні умови, включаючи PlayStation, щоб підтримати бойовий дух своїх бійців. Щодо покарань, Верес не пробачає наркозлочини, продаж наркотиків, появу в місті з автоматом у нетверезому стані, крадіжки державного майна та продаж його іншим, наголошуючи, що такі проступки призводять до негайного звільнення з підрозділу. Водночас, він прагне розбиратися в причинах конфліктів та проблем, які виникають між військовослужбовцями, розуміючи, що кожен має свої особисті обставини та життєві виклики, особливо в умовах війни.
Оцінка керівництва та майбутні перспективи
Верес висловлює високу оцінку діяльності Михайла Федорова як найефективнішого міністра оборони, з яким була налагоджена оперативна комунікація. Щодо Олександра Сирського, він зазначає, що не може сказати про нього нічого поганого, спираючись на позитивне ставлення до його підрозділу та відсутність непогоджених наказів. Призначення Михайла Драпатого він сприймає з великою повагою, враховуючи його попередній досвід. Командир бригади вважає, що цивільні часто помилково оцінюють військове керівництво, не розуміючи складності прийняття рішень в умовах війни, і порівнює це з ситуацією, коли “кожен плиточник – головнокомандувач”.
Відповідаючи на запитання про майбутні очікування, Верес висловлює надію, що ворог не наноситиме ударів по енергетичній інфраструктурі. Він вважає, що Україна має ще близько двох місяців для того, щоб “підпортити життя” ворогу та донести до російського суспільства розуміння реалій війни. Мотивацію для себе він черпає не з якихось особливих джерел, а з усвідомлення того, що це його робота і обов’язок, який він виконує, поки в нього це виходить.
