Сучасна війна вимагає безпрецедентної кількості високотехнологічних компонентів, серед яких камери для дронів посідають одне з ключових місць, адже вони є невід’ємною частиною систем керування та ураження ворога. Українська армія наразі відчуває нагальну потребу в сотнях тисяч камер щомісяця, з особливим акцентом на тепловізійні моделі, вимоги до яких постійно зростають: вони повинні бути адаптовані до специфічних військових завдань, витримувати перевантаження та ефективно інтегруватися в різноманітні платформи. Хоча чимало українських виробників дронів традиційно закуповують готові камери в Китаї, де вони значно дешевші, вітчизняні компанії активно розвивають власні виробничі потужності, адаптуючи свою продукцію під потреби фронту, що передбачає високотехнологічне виробництво, потребує унікальних спеціалістів та значних інвестицій.
Навіщо Україні власні військові камери?
За останні роки потреба Сил оборони у військових камерах зросла у сотні разів. Цьогоріч держава планує закупити понад 7 млн FPV-дронів, кожен з них потребує щонайменше однієї камери. Крім того, розвідувальні БПЛА, НРК, перехоплювачі та інші системи теж обладнуються камерами. Іноді не однією, а кількома одразу.
Залежність від китайських постачальників та її ризики
На тлі стрімкого зростання потреби в камерах, більшість українських виробників дронів налагодили ланцюги постачання, закуповуючи комплектуючі, включно з камерами, на мільярди доларів по всьому світу. Однак, переважна більшість звертається до Китаю, оскільки європейські аналоги значно поступаються за ціною та обсягами виробництва. Андрій Таганський, директор компанії Odd Systems, зазначає, що китайські камери для FPV-дронів коштують у 4-5 разів дешевше за західні аналоги. Така залежність від КНР несе значні ризики, адже Пекін неодноразово ускладнював доступ своєї продукції на український ринок, спочатку обмежуючи експорт дронів, а потім і компонентів. Навіть при закупівлі через посередників, ризик втрати китайського постачальника залишається актуальним.
Окрім політичних ризиків, спостерігається природний дефіцит через невідповідність попиту та пропозиції, особливо це стосується тепловізійних камер. Денис Ніколаєнко, CEO та співзасновник компанії “OKO Камера”, підкреслює, що постачання тепловізійних камер з Китаю могло затягуватися на місяці, а замовлення зі США чи Європи ускладнювалися експортним ліцензуванням та обмеженнями щодо кінцевого використання.
Проблеми якості та адаптованості цивільних камер
Крім того, цивільні імпортні камери часто викликають питання щодо якості та адаптованості до умов сучасного поля бою. Українські компанії не завжди мають можливість контролювати якість техніки, що надходить від закордонних постачальників, і часто отримують браковану продукцію. Навіть справні цивільні камери не завжди відповідають вимогам фронту, адже військовим потрібні надійні рішення, здатні витримувати екстремальні умови. Йдеться про необхідність створення камер з регулярними оновленнями, адаптованих до важких погодних та бойових умов, які могли б витримувати спалахи вибухів, що можуть пошкодити матрицю. Важливою є також підтримка різноманітних режимів роботи для різних сценаріїв, таких як пошук цілі чи навігація, та інтеграція з різними системами: FPV-дронами, розвідувальними БПЛА чи НРК.
З чого складається військова камера та хто її розробляє?
- Лінза (об’єктив): Формує зображення та визначає кут огляду.
- Матриця (сенсор): Перетворює світло на зображення; у тепловізійних камерах фіксує різницю температур.
- Відеопроцесор: Обробляє сигнал.
- Плата керування: Забезпечує живлення та передачу даних.
- Корпус: Захищає компоненти.
- Програмне забезпечення: Відповідає за калібрування, налаштування фокуса, чутливості до світла, обробки сигналу та фінального зображення, а також за встановлення драйверів для роботи з різними системами та налаштувань для різних сценаріїв використання.
Створення спеціалізованих камер є технологічно складним процесом, що вимагає глибоких знань для забезпечення їхньої ефективної роботи відповідно до воєнних завдань. Денис Ніколаєнко пояснює, що справжній “Made in Ukraine” продукт – це не просто збірка готових модулів, а самостійне проєктування топології плат, розробка алгоритмів та тестування продукту із локалізацією доданої вартості.
Україна має розвинений IT-ринок, що сприяє розробці алгоритмів обробки сигналу, калібрування, постобробки зображення та інтерфейсів передачі відео. Однак, відчувається брак hardware-фахівців. Андрій Таганський зазначає дефіцит інженерів з вузькою hardware-експертизою, таких як embedded-інженери, схемотехніки, FPGA-фахівці та спеціалісти з обробки зображення, компетенції яких формуються роками й залишаються рідкісними.
Незважаючи на ці виклики, українські розробники вже створили тепловізійні камери для дронів, адаптовані під умови українського поля бою. Ці камери успішно інтегровані в різні види озброєнь, від FPV-дронів до високошвидкісних дронів-перехоплювачів, продемонструвавши свою ефективність. Українські виробники пропонують каталог вітчизняних камер, які можуть перемикатися між денним та нічним режимами, працювати в складних погодних умовах та при спалахах вибухів, з можливістю зміни налаштувань під час польоту для роботи проти різних типів цілей, а також інтегруватися з автономними системами для самостійного пошуку цілей. За даними кластера Brave1, український ринок камер вже має гравців, здатних конкурувати на світовому ринку за ціною та якістю.
Чи дійсно камери є українськими?
Українські камери, хоча й розробляються за власною технологією та адаптуються під потреби фронту, залишаються критично залежними від іноземних компонентів, зокрема сенсорів, лінз та мікрочипів. Історично Україна не мала достатньої промислової бази для виробництва таких елементів, що змушує вітчизняні компанії закуповувати їх по всьому світу, включно з Китаєм.
Проте, українські виробники змогли локалізувати виробництво окремих складників, таких як корпуси для камер та деякі елементи електроніки. Хоча деякі компоненти закуповуються в Європі, вони часто програють китайським у ціні та виробничих можливостях.
Андрій Таганський пояснює, що якщо враховувати лише фізичні компоненти, значна частина вартості тепловізійних камер припадає на імпортні елементи. Однак, якщо брати до уваги інженерну роботу – програмне забезпечення, розробку алгоритмів, електроніки, тестування та інтеграцію – то частка доданої вартості, створеної в Україні, сягає більше половини вартості систем.
Шляхи поглиблення локалізації виробництва
Наразі існують “вузькі місця” по всьому виробничому ланцюгу, від обмеженого кола постачальників сенсорів, переважно в Китаї, до ще більш обмеженого та складного ринку мікроелектроніки. Українські виробники, отримавши стабільний ринок для своєї продукції та перші прибутки, планують інвестувати у виробництво складних компонентів для підвищення рівня локалізації. Odd Systems оголосили про намір побудувати завод сенсорів для тепловізійних камер, хоча країна будівництва поки не визначена. Ярослав Ажнюк, співзасновник Odd Systems, зазначає, що Європа виробляє менш ніж 500 тисяч таких сенсорів на рік, тоді як Україна споживає цю кількість за п’ять місяців, а європейські сенсори значно дорожчі та часто менш якісні, а головне – майже недоступні. Seek UAV працюють над локалізацією виробництва лінз для об’єктивів тепловізійних камер, плануючи запустити його цього року.
Створення власного виробництва мало б надзвичайне значення як в економічному, так і в стратегічному плані, посилюючи технологічну незалежність України. За словами Таганського, існує два паралельні напрями розвитку:
- Локалізація нових технологій: розробка алгоритмів обробки зображення, автономної навігації, sensor fusion, інтеграція камер з різними платформами, зокрема автономними системами, що виникають безпосередньо з бойового досвіду.
- Локалізація глобальних технологій: виробництво сенсорів, оптики, електроніки та інших критичних компонентів для зменшення залежності від одного постачальника чи країни.
Чи можлива “made in Ukraine” камера?
Для поглиблення локалізації виробництва камер потрібні не лише бажання, а й значні інвестиції та сприятливі ринкові умови. Денис Ніколаєнко пояснює, що виробництво сенсорів потребує мільярдних інвестицій у виробничі потужності, а сам процес запуску займає роки, адже тепловізійний модуль – це складна екосистема, що включає спеціалізовану оптику, десятки мікроелектронних вузлів та високоточну периферію.
Залучення таких інвестицій є складним процесом, адже виробництво камер з компонентами є deeptech-напрямом з довгими циклами розробки, значними витратами на R&D та лабораторії, що вимагає істотного обігового капіталу. Андрій Таганський зазначає, що інвесторам потрібно вкладати кошти не лише в продукт, а й у створення інженерної та виробничої бази, а повернення інвестицій відбувається повільніше, ніж у класичних software-бізнесах. Водночас, на тлі глобального процесу переозброєння, є розуміння важливості таких інвестицій, що підтримується бажанням інвесторів.
Державна підтримка та її обмеження
Державна інвестиційна підтримка залишається обмеженою. В рамках грантової програми EU4UA Defence Tech, 11 команд отримають по 75 тисяч євро за успішно протестовані прототипи. Однак, ця програма фокусується на готових частинах дронів (як-от камери), а не на капіталомісткому виробництві базових компонентів.
Виробники вважають, що для прискорення появи повністю українських камер необхідні системні зміни з боку держави, спрямовані на стимулювання локалізації.
Проблеми податково-митної політики
- ПДВ: Україна оподатковує вітчизняні камери, але не оподатковує китайські, що робить останні дешевше. Це створює стимул купувати імпортну продукцію. Хоча було запроваджено механізм відшкодування ПДВ виробникам дронів за купівлю українських комплектуючих, виробники скаржаться на його забюрократизованість та складність реалізації. Ніколаєнко пояснює, що для постачання компоненту без ПДВ потрібно бути виконавцем або співвиконавцем державного контракту, що створює додаткове адміністративне навантаження, і часто простіше купити компонент з ПДВ.
Необхідність довгострокових контрактів та субсидій
- Довгострокові контракти: Для побудови складних технологічних заводів матриць або лінз виробникам потрібні довгострокові контракти, які забезпечують прогнозованість для залучення зовнішніх інвестицій. Україна наразі не практикує такі контракти широко.
- Державні субсидії: Реалізація капіталомістких проєктів потребує державних субсидій. Однак, усі ресурси наразі спрямовуються на поточні потреби Сил оборони, а не на довгострокові проєкти, що триватимуть роками.
Створення української камери потребує комплексних зусиль держави для поглиблення локалізації. Розвиток цього сегменту оборонної промисловості став би значним стратегічним кроком для інтеграції України в міжнародні високотехнологічні збройні ланцюги, але все це стикається з бюрократією та браком ресурсів. Андрій Таганський підсумовує, що шанси на підтримку держави примарні, але бізнес продовжує наполегливо працювати над самостійним запуском виробництва компонентів.
