Політичні баталії навколо переформатування Кабінету Міністрів України, що розпочалися після відставки уряду Юлії Свириденко 14 липня 2026 року, набирають обертів, загострюючи увагу на майбутньому ключових відомств. Закрите засідання фракції “Слуги народу” 15 липня виявило намір призначити на посаду Міністра оборони чинного очільника Міністерства внутрішніх справ Ігоря Клименка, що потенційно зробить його п’ятим керівником оборонного відомства за період повномасштабного вторгнення. Ця кадрова ротація викликає занепокоєння, адже в державному управлінні успіх чи провал залежить від відповідності призначень викликам часу, а не від особистих якостей міністрів. Постійна зміна керівництва ключових міністерств, особливо в умовах війни, ризикує паралізувати їхню роботу та підірвати інституційну спроможність.
Інституційна амнезія та антикорупційні ризики
За останні дванадцять місяців Міністерство оборони України пережило вже третю ротацію керівної команди. Така часта зміна топменеджменту неминуче призводить до тривалої паузи, яка вимірюється місяцями, необхідними для проведення аудитів, призначення нових керівників директоратів та департаментів, а також для їхнього повного входження в курс справ. Це є неприпустимою розкішшю для країни, що перебуває в стані повномасштабної війни.
Головне питання, яке турбує громадянське суспільство: чи не призведе чергова зміна команди до відкату в антикорупційних політиках відомства?
Наразі було вибудувано нову антикорупційну архітектуру, яка включає конкурентні закупівлі через Агенцію оборонних закупівель, збільшення грошового забезпечення військовослужбовців та запровадження нових контрактів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків. Злам цих процесів та можливе повернення до ручного управління контрактами може стати фатальним кроком, проти якого вже виступили тисячі громадян на вулицях українських міст та Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони.
Під загрозою зриву: критично важливі ініціативи
Відставка поточного керівництва може суттєво загальмувати реалізацію низки критично важливих ініціатив, які значною мірою залежать від цифровізації та довгострокового планування. Серед них:
- Міжнародне партнерство, що охоплює укладання нових міждержавних угод, запуск спільного виробництва української зброї за кордоном та переговори щодо ліцензійного виробництва західних зразків озброєнь, таких як системи Patriot і Aster.
- Інновації та закупівлі, зокрема планомірне масштабування екосистеми DOT-Chain Defence, що надає військовим прямий доступ до виробників, впровадження інновацій та розширення систем малої протиповітряної оборони.
- Стратегічна безпека, яка передбачає участь у створенні європейської протибалістичної системи навколо проєкту FREYJA.
- Довгострокове планування, включаючи підготовку багаторічних контрактів та гарантоване фінансування оборонного виробництва на 2027 рік.
“Несподіванка” для Європи та причини змін
Кадрові перестановки в українському оборонному відомстві вже викликали занепокоєння у західних партнерів, які активно фінансують довгострокові оборонні програми. Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс висловив здивування щодо можливої відставки Міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, наголосивши на ефективній співпраці з його командою, яка сприяла значному прогресу у розвитку далекобійних ударних спроможностей та масштабуванні оборонного виробництва. Така зміна керівництва неминуче викличе запитання в Євросоюзі щодо прозорості використання європейського фінансування.
Хоча чіткої офіційної аргументації щодо причин звільнення не було надано навіть народним обранцям, з кулуарних розмов випливає, що основними причинами можуть бути конфлікт у робочих підходах між Михайлом Федоровим та Головнокомандувачем Збройних Сил України Олександром Сирським, а також нагальна потреба суттєво наростити темпи мобілізації напередодні можливих дзеркальних процесів у Російській Федерації.
Ігор Клименко: очікування та перспективи
Призначення Ігоря Клименка на посаду Міністра оборони розглядається як ставка на жорстку вертикаль влади, системний менеджмент та сильний воєнно-адміністративний бекграунд. Його багаторічний досвід роботи в системі органів внутрішніх справ, шлях до генерала поліції першого рангу та науковий ступінь доктора психологічних наук (юридична психологія) свідчать про глибоке розуміння процесів управління.
Ігор Клименко, який очолив Міністерство внутрішніх справ у 2023 році після трагічної загибелі Дениса Монастирського, був постійним учасником Ставки Верховного Головнокомандувача, що забезпечує його глибоку інтеграцію в оборонні процеси держави. Його управлінський досвід у МВС демонструє здатність ефективно вирішувати завдання, що є критичними для Міністерства оборони:
- Успішний кейс мілітарного рекрутингу “Гвардія наступу”, в рамках якого було сформовано нові штурмові бригади.
- Пряма інтеграція в мобілізаційні процеси завдяки розширенню повноважень Національної поліції.
- Досвід управління великими військовими формуваннями через військові структури МВС, що дає розуміння військової логістики та бойового застосування.
- Масштабне гуманітарне розмінування, що свідчить про здатність координувати складні міжвідомчі процеси.
- Цифровізація та боротьба з корупцією в МВС, включаючи реформу сервісних центрів та розширення мережі ДП “Документ” за кордоном.
Відповідальність за зміну курсу Міністерства оборони солідарно нестимуть Президент та парламент. Час покаже, чи виправдає себе орієнтація на поліцейську дисципліну замість цифрових інновацій. Однак для збереження довіри суспільства та західних партнерів державі варто відмовитися від хаотичної зміни очільників Міноборони без публічного обґрунтування. Проблема мобілізації в Україні — це не брак людей, а проблема довіри, яка будується на суспільному договорі між державою та громадянами. Люди готові ризикувати життям лише тоді, коли довіряють тим, хто ухвалює рішення.
