Напередодні річниці Уряду Юлії Свириденко, Президент України Володимир Зеленський оголосив про кардинальні зміни в політичній стратегії та кадрові перестановки, що призвели до відставки Прем’єр-міністерки та автоматично всього складу Кабінету Міністрів. Ці події, що відбулися без чітких пояснень причин та критеріїв оцінки роботи попереднього уряду, викликали чимало запитань щодо прозорості прийняття рішень та ролі Верховної Ради в цьому процесі. Народні депутати, за їхніми ж словами, дізналися про оновлення уряду з публічних джерел, що підкреслило брак комунікації між гілками влади та домінування президентської ініціативи.
Роль Парламенту та проблема підзвітності
Конституція України чітко визначає, що Прем’єр-міністра та ключових міністрів призначає Верховна Рада за поданням Президента, тоді як решта членів уряду формуються за поданням Прем’єра. Уряд є відповідальним перед Президентом і Парламентом, але його підзвітність належить саме Верховній Раді. Парламент має системно оцінювати роботу Кабміну, заслуховувати міністрів та аналізувати їхні рішення, а не лише констатувати факти відставки. Однак, в умовах, коли ключовим центром прийняття рішень є Президент, інструменти парламентського контролю часто виявляються неефективними, а народні депутати перетворюються на “технічних виконавців” рішень, ухвалених в іншому місці.
Кадрові перестановки: відсутність прозорості та наслідки
Процес формування уряду, який має базуватися на участі Президента, Верховної Ради та кандидата на посаду Прем’єра, на практиці часто підміняється неформальними домовленостями, що позбавляє парламент змістовного впливу. Відсутність консультацій з парламентськими комітетами та непрозорість процесу формування списку кандидатів роблять депутатів заручниками ситуації. Їхні голоси, що надають юридичної сили рішенням, перетворюють їх на відповідальних за кадрові зміни, на які вони мали обмежений вплив.
“Від того, як відбуваються кадрові зміни, зокрема в Уряді, залежить не лише довіра до нових призначень, а й здатність держави ефективно працювати навіть після зміни людей.”
Уряд без програми: відсутність критеріїв оцінки
Символічно, що відставка Уряду Юлії Свириденко збіглася з річним терміном його роботи, проте без затвердженої Верховною Радою Програми діяльності. Відсутність затверджених цілей унеможливлює об’єктивну оцінку ефективності роботи Кабміну, перетворюючи будь-які аналізи на оцінку публічних обіцянок, які не мають обов’язкового характеру. Без схваленої програми відставка уряду не завершує циклу відповідальності, а суспільство залишається без чіткого розуміння причин змін та шляхів їх виправлення. Першочерговим завданням нового Кабміну має стати підготовка повноцінної програми діяльності з чіткими цілями, термінами та відповідальними органами, яка б надала річний імунітет від відставки та чіткі критерії оцінки роботи.
Ціна реорганізації та втрата інституційної пам’яті
Кадрові перестановки часто супроводжуються реорганізацією виконавчої влади – об’єднанням, розділенням чи перейменуванням міністерств, що призводить до значних витрат часу та ресурсів на налагодження нових процесів. Цей процес може тривати місяцями, уповільнюючи реалізацію політик та відволікаючи увагу від основних завдань. Наприклад, створення Міністерства національної єдності продемонструвало неефективність подібних експериментів в умовах обмежених ресурсів. Відсутність належної передачі справ від попереднього уряду наступникам, зокрема через відсутність “перехідних книг”, призводить до втрати інституційної пам’яті та повторного налагодження процесів.
Законопроєкти “на старті”: ризик уповільнення
Зміна уряду призводить до того, що значна кількість законопроєктів, внесених попереднім Кабміном і не ухвалених за основу, мають розпочати парламентський шлях заново. Це може суттєво сповільнити виконання євроінтеграційних зобов’язань та отримання міжнародної фінансової допомоги. В умовах війни, коли ресурси обмежені, політичні рішення мають оцінюватися не лише з точки зору доцільності, але й реалістичності їх впровадження.
Політична доцільність проти спроможності
Відставка уряду та кадрові перестановки, хоч іноді й необхідні, мають свою ціну: втрату часу, ресурсів, темпу виконання міжнародних зобов’язань та ризик нових криз. Під час війни ці ресурси є особливо цінними. Тому будь-які політичні рішення повинні оцінюватися не тільки з погляду політичної доцільності, але й реалістичності їх впровадження. Влада зобов’язана пояснювати суспільству причини кадрових рішень, визначати подальшу державну політику та забезпечувати її сталість, дотримуючись при цьому встановлених законом процедур. Це є запорукою не лише стабільності державних інституцій, але й довіри до влади та здатності країни рухатися вперед.
Наслідки для державної політики
- Відсутність прозорості у прийнятті кадрових рішень підриває довіру до влади.
- Ігнорування парламентського контролю послаблює інституційну спроможність держави.
- Формування уряду без затвердженої програми діяльності позбавляє суспільство критеріїв оцінки його ефективності.
- Реорганізаційні процеси в міністерствах витрачають цінні ресурси та уповільнюють реалізацію політик.
- Повторне проходження законопроєктів через парламент затримує виконання важливих зобов’язань.
Створення нового уряду – це можливість виправити попередні помилки, забезпечивши прозорість процедур, підготовку повноцінної програми діяльності та уникнення непотрібних реорганізацій. Це дозволить новому Кабміну уникнути долі свого попередника та ефективно рухати державу вперед.
