Аналітичний огляд звіту “Польська допомога Україні. Голі факти і гіркий діагноз” колишнього посла Польщі в Україні Марека Зюлковського, підготовленого для Фонду імені Стефана Баторія, розкриває складні та часто суперечливі аспекти польсько-українських відносин у контексті надання допомоги. Документ, опублікований виданням sestry.ua, наголошує на безпрецедентній хвилі солідарності, яка охопила Польщу у 2022 році, коли мільйони українських біженців знайшли прихисток, а польська держава стала одним із перших постачальників зброї. Однак, як зазначає Зюлковський, з плином часу дискусія про допомогу трансформувалася від підтримки союзника до підрахунку боргів, що призвело до розчарування та спотворення реальної картини внеску Польщі.
Згідно зі звітом, початковий період після вторгнення Росії був відзначений надзвичайною громадянською активністю у Польщі. Мільйони поляків, діючи поза державними вказівками, надавали житло, перевозили людей, організовували гуманітарну допомогу та підтримували українців у вирішенні побутових питань. Ця хвиля безкорисливої допомоги, як підкреслює автор, тимчасово об’єднала польське суспільство, а державні інституції ефективно відреагували, ухваливши спеціальний закон та створивши логістичний хаб для західної допомоги. Період 2022 року, безумовно, викликає гордість у поляків, однак, виникає питання про реальні масштаби наданої допомоги порівняно з сусідніми країнами.
Викривлене сприйняття масштабів допомоги
Однією з ключових проблем, виявлених у звіті, є викривлене уявлення про масштаби польської допомоги Україні, сформоване в польському суспільстві. Марек Зюлковський стверджує, що польська влада та значна частина медіа використовували нетрадиційні методики підрахунку, аби представити Польщу як абсолютного світового лідера підтримки. Замість того, щоб порівнювати обсяг допомоги з ВВП відповідного року, як це роблять міжнародні організації, використовувалися показники ВВП 2021 року, що штучно збільшувало відсоток допомоги. Наприклад, у матеріалах Канцелярії президента Польщі стверджувалося, що допомога Україні становила 4,91% польського ВВП за 2022-2023 роки, що перевищувало показники інших країн. Ці розрахунки, за словами Зюлковського, мали радше політичний, ніж статистичний характер.
“Маємо справу не лише з надзвичайно великими польськими зусиллями допомоги, а й із використанням – виключно з пропагандистською метою – нестандартного способу підготовки статистики, в якій Польща стає лідером”, – вважає Зюлковський.
Якщо застосувати стандартну методологію, що співвідносить допомогу з ВВП тих років, коли вона надавалася, то сумарна допомога Польщі у 2022–2023 роках становила приблизно 1,7% ВВП, що майже втричі менше, ніж у президентських презентаціях. Автор зазначає, що навіть ці обсяги були значним досягненням і не становили серйозної загрози для державних фінансів Польщі. Важливою деталлю є включення до загальної суми допомоги витрат на прийом біженців, роботу державних установ та соціальні виплати, що створювало значно сильніше враження, ніж реальні бюджетні трансфери до України.
“Вдячність – це не повідець”
Зюлковський наголошує, що найбільшою помилкою польської політики стало не скорочення допомоги, а її використання як аргументу в політичних суперечках. Міжнародна допомога, за його словами, має служити бенефіціару, а задоволення донора полягає в правильному використанні допомоги. Однак у Польщі допомога почала асоціюватися з історичними питаннями, економічними поступками та вимогами вдячності, що призвело до того, що Україна перестала розглядати Польщу як надійного довгострокового партнера. В українському суспільстві це сприймається як спроба нав’язати залежність, про що свідчать такі вислови: “Вдячність – це не повідець і не нашийник!”, “Допомога – це не акт права власності”, “Солідарність – це не ліцензія на приниження”.
Автор нагадує, що Польща сама десятиліттями отримувала масштабну міжнародну підтримку після падіння комунізму, яка не супроводжувалася вимогами політичної вдячності. Натомість від Польщі чекали ефективного використання отриманої допомоги, що зрештою сприяло її успіху та інтеграції до ЄС. Цей досвід, на думку Зюлковського, слід застосовувати і до допомоги Україні, розглядаючи її не як подарунок чи інструмент тиску, а як інвестицію у стабільність і безпеку регіону.
Польща допомагала – і водночас заробляла
Доповідь висвітлює також аспект військової допомоги. Польща діяла оперативно, однією з перших передавши Україні танки Т-72, гаубиці Krab та інші озброєння. До середини 2026 року загальна вартість безоплатно переданої військової допомоги оцінюється приблизно в 16,45 млрд злотих, при цьому близько 90% було надано у 2022–2023 роках. Важливо зазначити, що частину витрат Польщі компенсував Європейський Союз. Водночас, Польща значно наростила комерційний експорт зброї до України. У 2024 році польський військовий експорт досяг рекордних 3,14 млрд євро, майже 79% якого припало на Україну. Загалом за 2022–2024 роки Польща експортувала озброєння на понад 6 млрд євро, з яких близько 4,8 млрд – на український ринок. Цей комерційний експорт, на думку Зюлковського, став одним із найбільших успіхів польської оборонної промисловості, але ця вигода часто залишається поза увагою в публічній дискусії.
Українці відкрили десятки тисяч компаній
Одним із ключових висновків звіту є те, що польська дискусія про допомогу Україні недостатньо враховує взаємну вигоду. Українські біженці не лише отримували допомогу, а й активно інтегрувалися в польський ринок праці, роблячи вагомий внесок у польську економіку. За оцінкою Deloitte, внесок українських біженців у польський ВВП становив 1,5% у 2022 році, 2,3% – у 2023 році та 2,7% – у 2024 році. Автор підкреслює, що ці цифри співставні з обсягом допомоги, наданої Польщею. Крім того, українці зареєстрували в Польщі близько 30 тисяч підприємств, що сприяло створенню робочих місць та розширенню економічних зв’язків. Товарообіг між країнами також зріс, причому Польща має стабільне позитивне торговельне сальдо, продаючи Україні більше товарів, ніж купуючи.
Повоєнна відбудова: Польща хоче бути інвестором, а не донором
Щодо майбутньої відбудови України, Польща позиціонує себе як майбутній економічний партнер та інвестор, а не як донор. На конференції з відбудови України у Гданську польський уряд зосередився на інвестиціях, бізнес-проєктах та кредитних інструментах, уникаючи заяв про великі державні гранти. Це свідчить про зміну ролі Польщі, хоча внутрішня риторика все ще акцентує на наданій допомозі, а не на економічних вигодах від співпраці.
Європа допомагає більше
Після 2024 року європейські країни стали основними донорами України, надавши допомогу на суму близько 100 млрд євро за період з січня 2024-го до жовтня 2025 року, тоді як польська допомога становила близько 3 млрд злотих (700 млн євро). Ця зміна в масштабах допомоги призводить до того, що Київ дедалі частіше веде ключові переговори з іншими партнерами, а Польща поступово втрачає свій вплив у прийнятті рішень щодо підтримки України. Це, на думку Зюлковського, є одним з найтривожніших сигналів.
То хто кому має бути зараз вдячний?
Зважаючи на представлені дані, Зюлковський ставить риторичне питання: хто кому має бути вдячний? Українські біженці зробили помітний внесок у польську економіку, українці створили тисячі підприємств, польська оборонна промисловість отримала рекордний експорт, а польський бізнес готується до участі у відбудові України. Водночас, польська допомога Україні стає маргінальною. Автор вважає, що саме українське суспільство та армія виявилися ключовими для ефективності допомоги, а не навпаки. Україна вистояла не завдяки допомозі, а разом з нею, зберігши керованість держави, втримавши фронт та створивши ефективну систему співпраці держави, бізнесу та громадянського суспільства.
“Можливо, варто говорити ще відвертіше: саме завдяки українському суспільству й українській армії допомога виявилася корисною, а не навпаки – що без нашої допомоги Україна не вижила б”.
Зюлковський закликає Польщу розглядати підтримку України як елемент довгострокової зовнішньої політики, що відповідає її власним інтересам, а медіа – відповідальніше працювати зі статистикою, показуючи як витрати, так і вигоди. Він наголошує на важливості збереження атмосфери взаємної довіри між поляками та українцями, яка сьогодні перебуває під загрозою, і закликає підтримувати волонтерські ініціативи, громадські організації та бізнес, які зберігають капітал добросусідства.
