Символічне гасло “Віримо в ЗСУ”, що стало невід’ємною частиною українського суспільного дискурсу з 2014 року, переживає трансформацію від емоційного заклику до перевірки його реальним втіленням у державній політиці щодо військовослужбовців. Історія починається з 2014 року, коли ПриватБанк надсилав військовим SMS із повідомленням про кредитний ліміт “0,00 гривень” з додаванням “Віримо в перемогу!”, що викликало неоднозначну реакцію, сприймаючись як демонстрація відсутності фінансової довіри до тих, хто захищає країну. Сьогодні, на тлі повномасштабного вторгнення, це гасло лунає повсюдно, проте його справжня вага визначається не білбордами чи промовами, а конкретними кроками держави у забезпеченні гідного рівня життя для тих, хто несе тягар війни – від рядового солдата до офіцера забезпечення.
Сучасна реформа грошового забезпечення військових, хоч і супроводжується обіцянками підвищення виплат та посилення мотивації, при детальному розгляді арифметики розкриває менш оптимістичну картину. Замість обіцяного зростання, для частини військовослужбовців нова “надбавка” може обернутися реальним зменшенням доходу, особливо якщо одночасно з цим скасовуються попередні виплати за бойові чергування. Це складне питання, яке потребує детального аналізу цифр, таблиць та реальних прикладів, аби побачити правду за красивими словами та гаслами.
Замість емоційної риторики, надамо слово чесній арифметиці, яка покаже, наскільки гасло “Віримо в ЗСУ” відрізняється від реальної політики держави щодо тих, хто вже роками тримає країну на своїх плечах.
Реформа грошового забезпечення: від 30 000 до 10 000 гривень
На початку повномасштабної війни держава встановила додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно для військовослужбовців, а для тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях, – до 100 000 гривень. Однак, згодом логіка виплат змінилася: замість широкої щомісячної доплати, держава почала прив’язувати виплати до конкретних бойових днів, наказів, чергувань та категорій завдань.
Наприклад, 10 чергувань на командному пункті в умовах, що склалися після 2023 року, приносили близько 19 700 гривень на руки (10 чергувань по 1 970 грн). Однак, за інформацією, що циркулює у військах, нова реформа 2026 року може суттєво зменшити ці виплати. Якщо статус оплачуваних бойових чергувань “в тилу” збережеться лише для мобільних вогневих груп, а чергування на КП, у сфері зв’язку, логістики, управління та забезпечення перестануть оплачуватися за попередньою логікою, то для частини “тилових” військових формула може виглядати так: грошове забезпечення плюс 10 000 гривень тилової надбавки, але за відсутності оплати за чергування.
“Трошки більше 20 тисяч – це повна катастрофа”, – зазначив заступник міністра оборони Мстислав Банік, коментуючи реалії грошового забезпечення військових.
Це означає, що поступово держава зменшувала додаткову частину забезпечення для частини військових з 30 000 до 19 700, а тепер потенційно до 10 000 гривень. Це не можна вважати “підвищенням”, якщо одночасно забирається те, за рахунок чого люди виживали. Важливо зазначити, що наведена графіка не враховує інфляцію, яка з 2022 року значно знизила реальну купівельну спроможність.
Реальні профілі: як “підвищення” виглядає на практиці
Аби проілюструвати, як саме реформа впливає на життя військових, розглянемо три типові профілі, які відображають реальні соціальні моделі. Ці профілі є узагальненими, але представляють багато військовослужбовців, чия участь у заходах оборони юридично визнана.
Профіль 1: Офіцер забезпечення (45+ років, 29 років вислуги)
Це може бути начальник служби, відповідальний за речове, продовольче, пальне або інше забезпечення. Хоча він не бере участі у штурмах, його робота є критично важливою для функціонування підрозділу.
Якщо такий офіцер сплачує 50% аліментів, його реальні втрати можуть бути значними. У моделі 2022 року він отримував би близько 47 500 гривень на руки (17 500 грн зарплати + 30 000 грн доплати). Після змін 2023 року ця сума знизилася до 37 200 гривень (17 500 + 19 700). За потенційною моделлю 2026 року, якщо аліменти утримуватимуться і з нової надбавки, на руки він отримуватиме 22 500 гривень, що означає падіння на 25 000 гривень порівняно зі стартовою логікою 2022 року.
Профіль 2: Сержант зв’язку (10 років вислуги, ГЗ 25 000 грн)
Цей військовий забезпечує стабільність системи управління та зв’язку, без якого фронт перетворюється на хаос. Його грошове забезпечення становить 25 000 гривень.
Якщо сержант сплачує 50% аліментів, його заробіток на руки становить 12 500 гривень. За логікою 2022 року, він отримував би 42 500 гривень (12 500 + 30 000). Після 2023 року сума зменшилася до 32 200 гривень (12 500 + 19 700). У разі впровадження моделі 2026 року, якщо з нових 10 000 гривень утримуватимуться аліменти, він отримуватиме 17 500 гривень. Це означає втрату 25 000 гривень на руки від стартової моделі 2022 року.
Профіль 3: Старший солдат, діловод служби логістики (мобілізований у квітні 2022)
Цей військовий, мобілізований з цивільної сфери, став частиною військової бюрократії, забезпечуючи функціонування логістичної служби. Його нинішнє грошове забезпечення – 22 000 гривень.
З 50% аліментів на руки він отримує 11 000 гривень. За моделлю 2022 року, це було б 41 000 гривень (11 000 + 30 000). Після 2023 року – 30 700 гривень (11 000 + 19 700). За потенційної моделі 2026 року, якщо з нової надбавки теж утримуватимуться аліменти, він отримуватиме 16 000 гривень. Це не “підвищення”, а соціальна деградація статусу мобілізованого військового.
Інфляція: мовчазне урізання реальних доходів
Індекси споживчих цін свідчать про значне зростання цін з 2022 року, приблизно на 70%. Це означає, що для збереження купівельної спроможності рівня 2022 року, стартові суми мали б зрости приблизно в 1,7 рази. Однак, замість цього, держава спочатку зменшила додаткову виплату, а тепер може звести її для частини військових до 10 000 гривень.
Реальна картина є ще жорсткішою: 30 000 гривень додаткової винагороди у 2022 році сьогодні мали б становити близько 51 000 гривень для збереження купівельної спроможності. Нова тилова надбавка – 10 000 гривень. Таким чином, держава та інфляція разом можуть “з’їсти” приблизно 41 000 гривень реальної вартості додаткової виплати.
“Тил” – це не паразит, а умова існування фронту
У військовій теорії існує поняття співвідношення “зубів” бойових частин і “хвоста” забезпечення. Дослідження показують, що частка бойових військ у різних війнах значно варіювалася, але завжди підкреслювалася важливість тилових підрозділів. Сучасний боєць на передньому краї не існує сам по собі, за ним стоїть складна система логістики, зв’язку, ремонту, медичного забезпечення тощо.
Тому фраза “ви ж не піхота” не може бути аргументом для знецінення. Піхоті, звісно, треба платити більше, але не можна піднімати одних військових за рахунок обнулення поваги до всієї системи, яка дає їм можливість воювати.
Житло: не тільки зарплата, а частина соціального контракту
Грошове забезпечення – лише один аспект соціального контракту. Людина віддає армії роки життя, здоров’я, а натомість держава обіцяє не лише зарплату, а й житлове забезпечення. Хоча формально право на житло не скасоване, черги на отримання постійного житла залежать від наявності фонду, а службове житло є тимчасовим.
Компенсація за піднайом у 2026 році залишається символічною: у Києві – 4 560 грн, в обласних центрах – 3 420 грн. Новий закон про житлову політику ще більше посилює відчуття невизначеності, передбачаючи обов’язок військовослужбовців звільнити службове житло після звільнення. Для багатьох військових право на житло перетворюється на умовну обіцянку.
Порівняння з іншими секторами: ієрархія поваги
Середній рівень оплати праці в апаратах центральних органів влади у січні 2026 року становив 53,3 тис. грн, поліцейських – близько 45 тис. грн, детективів НАБУ – від 69 тис. грн. Середня зарплата народного депутата після податків оцінюється близько 50 тис. грн.
Питання не в тому, щоб іншим категоріям платили менше, а в тому, чому військовослужбовець, який не може звільнитися, з роками вислуги, проблемами зі здоров’ям та зруйнованими житловими очікуваннями, мусить доводити, що його професія для держави не менш важлива.
Висновок: “Віримо в ЗСУ” – це бюджетна політика
Держава ризикує сказати частині військових майже те саме, що колись ПриватБанк: “Ми вам підвищуємо до 30 тисяч, але забираємо чергування, не індексуємо реальну купівельну спроможність, житло залишається умовним, а соціальні гарантії – за наявності ресурсу”.
Шлях “заощадження” на військових виглядає так: 30 000 → 19 700 → 10 000 гривень. З урахуванням інфляції, реальна картина стає ще жорсткішою. Це не означає, що піхоті не треба платити більше. Треба. Але не можна під виглядом турботи про одних військових знецінювати інших – логістів, зв’язківців, офіцерів забезпечення. Бо ЗСУ – це вся система, яка дозволяє передньому краю воювати.
Повага до ЗСУ – це не романтизація одних військових і знецінення інших. Це чесна арифметика, чесна індексація, чесні соціальні гарантії, чесне житло і розуміння, що кожен військовослужбовець – це теж ЗСУ. Вірити в ЗСУ – це бачити живу людину у формі, з її потребами та правами, а не лише на плакатах. Це означає довести, що держава і суспільство вірять у військового – не словами, а справедливістю.
