Призначення Ганни Гвоздяр заступницею міністра оборони України з питань оборонно-промислового комплексу та експорту викликало надзвичайний резонанс, зібравши понад 800 коментарів під публікацією Міністерства оборони у Facebook. Ця подія, хоч і свідчить про певний прогрес у залученні жінок до керівних посад у сферах безпеки та оборони, водночас виявила глибоко вкорінені суспільні упередження та сексистські настрої. Багато коментаторів, замість конструктивної дискусії про професійні якості Гвоздяр, вдалися до припущень щодо її особистого життя та віку, що є типовим прикладом сексизму та ейджизму, з якими стикаються жінки, що досягають успіху у традиційно “чоловічих” сферах.
Сексизм та ейджизм як бар’єри для жінок у сферах безпеки та оборони
Історичний контекст та сучасні реалії
“Перша жінка сіла за штурвал реактивного літака понд 80 років тому, стала капітаном далекого плавання більше 90 років тому, отримала генеральське звання у Збройних Силах США – 56 років тому. Як би жінки не доводили своє вміння підкорювати світ нарівні з чоловіками, все одно їм десятиліттями вслід несеться свист з улюлюканням.”
Історично жінки досягали значних успіхів у сферах, які традиційно вважалися чоловічими, проте це не позбавило їх від суспільного осуду та упереджень. Призначення Ганни Гвоздяр – яскравий приклад того, як навіть при очевидних професійних досягненнях, жінки стикаються з дискримінацією за статевою та віковою ознаками.
Випадки дискримінації в Україні та за кордоном
-
Україна:
- Катерина Чорногоренко, заступниця міністра оборони з питань цифрового розвитку, цифровізації та цифровізації, стикалася з подібним хейтом, незважаючи на її ключову роль у запуску застосунків “Резерв+” і “Армія+”, масштабуванні системи DELTA та координації міжнародних коаліцій.
- Ольга Решетилова, призначена першим військовим омбудсменом України, також зазнавала критики, де головним аргументом було твердження, що “цивільні не розуміють військових”, при цьому ігнорувалася можливість використання радників та ресурсів для глибшого розуміння завдань.
-
Міжнародний досвід:
- Меган Квін, перша жінка, яка очолила Департамент оборони Австралії у квітні 2026 року, стикнулася з критикою через відсутність класичного бекграунду в оборонці та сфері нацбезпеки, попри досвід управління великими державними структурами.
- У США, під час адміністрації Трампа, спостерігалася кампанія проти “DEI promotions” (diversity, equity, and inclusion), що призвело до критики високопоставлених військових-жінок як “продукту DEI”. Адмірала Лізу Франкетті, першу жінку, яка очолювала операції ВМФ США, було звільнено у 2025 році, що американські медіа описували як частину ширшої кампанії проти керівників, асоційованих з політикою DEI. У 2026 році з’явилися повідомлення про блокування Пентагоном окремих підвищень жінок-офіцерів та рекомендації видаляти згадки про “першу жінку” на певній посаді.
Статистика та гендерний розрив в Україні
Незважаючи на те, що Україна в багатьох питаннях гендерної рівності випереджає США, суспільство залишається патріархальним. Статистика показує, що хоча жінки можуть складати значну частку на цивільних посадах у силовому блоці (наприклад, 65% серед державних службовців ДБР у 2025 році), їхня представленість різко зменшується на керівних та оперативних посадах (лише 10% серед атестованого складу ДБР). Це свідчить про типову для силового сектору вертикаль, де жінки домінують в адміністративному апараті, але їхня частка суттєво падає у сферах, що вимагають силових та командних функцій.
Офіційна статистика Держстату (2020 рік)
- Частка жінок на цивільних посадах у Держприкордонслужбі, МВС, ДСНС, Нацгвардії, Міноборони та СБУ коливалася від 30% до 50%.
- Серед керівників цих відомств частка жінок була значно нижчою – від 4% до трохи більше 23%.
Висновок
Навіть тим жінкам, які успішно долають “скляну стелю” і досягають високих посад у традиційно чоловічих сферах, доводиться щодня боротися за своє місце, доводячи свою професійність і заперечуючи стереотипи про те, що їхні досягнення зумовлені статтю, а не компетенціями. Ця боротьба вимагає значних зусиль, часу та самовідданості, часто ціною особистого життя та здоров’я, особливо враховуючи недостатньо розвинену культуру чоловічого декрету в Україні.
