Наприкінці липня поточного року понад 70 000 марокканців намагалися потрапити до іспанського анклаву Сеута, багато хто з них долав вузьку смугу води, що відділяє його від материкової частини Марокко. Цей безпрецедентний наплив мігрантів спричинив надзвичайну реакцію з боку Європейського Союзу: 22 держави-члени звернулися до президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн з проханням скликати термінову зустріч міністрів внутрішніх справ. Однак, ще до проведення цієї зустрічі, Італія оголосила про тимчасове призупинення безвізового режиму з Іспанією та відновлення прикордонного контролю, що свідчить про глибину міграційної кризи та її здатність підривати європейську єдність. Така нераціональна реакція підкреслює, як міграційне питання стає інструментом політичної боротьби та послаблює довіру між країнами-членами ЄС.
Причини міграційної кризи та її вплив на Європу
Протягом останнього десятиліття міграційна криза сприяла зростанню ультраправих рухів у Європі, які майстерно використовують антиіммігрантські настрої для здобуття політичних дивідендів. Це також призвело до ерозії довіри між європейськими урядами, особливо коли один із них опиняється під значним тиском. Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, стурбована погіршенням своїх електоральних перспектив, очолила кампанію проти Іспанії, вдавшись до відновлення прикордонного контролю замість того, щоб проявити солідарність із сусіднім урядом. Цей крок був підтриманий прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен, що виглядає особливо цинічно, враховуючи попередню підтримку Іспанією Данії перед обличчям загроз з боку тодішнього президента США Дональда Трампа щодо Гренландії.
Контраст із минулим досвідом
Контраст між подіями останніх тижнів та ситуацією 2021 року, коли близько 8 000 осіб намагалися перетнути той самий кордон, є разючим. Тоді ЄС відреагував швидко та рішуче, визнавши, що проблема стосується всього блоку. Натомість, останніми тижнями кілька європейських урядів практично звинуватили Іспанію в кризі, яку вона сама не створювала. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, намагаючись уникнути конфронтації, уникає чіткої позиції, що лише поглиблює невизначеність.
Три групи чинників, що спричинили кризу
Криза, що сталася, не є випадковою, а спричинена трьома взаємопов’язаними групами чинників: безпосередніми, ситуативними та структурними.
Безпосередні чинники: рішення суду як каталізатор
Найбільш безпосередньою причиною стало недавнє рішення Верховного суду Іспанії у справі мігранта, який намагався дістатися Сеути вплав, але після затримання іспанською поліцією був повернутий до Марокко. Суд постановив, що перетин кордону морем юридично не є еквівалентним його перетину суходолом, який передбачає свідоме подолання фізичного бар’єра. Хоча можна сперечатися щодо виправданості такого юридичного розмежування, ключовим є те, що суд не надав мігрантам права на в’їзд, а лише вирішив, що людину, яка потрапила туди морем, не можна автоматично депортувати.
Потенційні мігранти, звісно, не вдавалися в такі юридичні нюанси. У соціальних мережах швидко поширилася інформація, що перетин кордону морем більше не призводитиме до негайного видворення. Ця невелика юридична шпарина виявилася достатньою, щоб багато відчайдушних людей вирішили спробувати. Водночас ультраправі партії Європи скористалися рішенням іспанського суду, щоб поновити атаки на верховенство права й вимагати драконівських заходів, не обмежених правовими гарантіями.
Ситуативні чинники: бездіяльність та соціальні мережі
Ситуативні чинники включають початкову бездіяльність влади по обидва боки кордону. У 2024 році в TikTok почала ширитися кампанія із закликами до масового переходу кордону, одне з відео набрало понад 500 тисяч переглядів. Хоча марокканська влада спочатку відреагувала, відтіснивши понад 4 500 людей, цього разу, попри значно більшу кількість мігрантів, їй не вдалося запобігти переходу десятків тисяч людей. Причини такої неспроможності — чи то недбалість, зайнятість силовиків через святкування Дня престолу Марокко, чи гібридна атака — потребують ретельного розслідування. Деякі іспанські оглядачі висловлюють сумніви щодо повної непричетності Марокко до організації цієї операції.
Провал як результат колективної безвідповідальності
Провал стався не лише з вини Марокко. Іспанські служби безпеки, маючи значний досвід моніторингу спроб перетину кордону в Сеуті та Мелільї, мали б передбачити настільки масштабну мобілізацію та попередити уряд у Мадриді. Не можна виключати ймовірність політичного саботажу, враховуючи тиск на прем’єр-міністра Педро Санчеса з боку правих сил в Іспанії та за її межами, а також прагнення президента Трампа послабити його позиції.
Головним бенефіціаром цієї кризи, поза сумнівом, стала антиміграційна партія Vox.
Структурні чинники: безробіття та відсутність перспектив
Структурний чинник полягає у відсутності перспектив для молодих марокканців, які шукають кращого майбутнього за кордоном. Майже 1,5 мільйона молодих людей віком від 14 до 24 років не навчаються, не проходять професійної підготовки й не працюють. У країні з населенням понад 38 мільйонів лише близько 2,2 мільйона працівників мають соціальне страхування. Розчарування посилюється тим, що рівень освіти зростає, але створення робочих місць не встигає за цим процесом. Освічена молодь Марокко очікує робочих місць, які відповідають її кваліфікації, та ширшого доступу до економічних можливостей. ВВП на душу населення в Сеуті, попри те що він є другим з кінця в Іспанії, більш ніж уп’ятеро перевищує відповідний показник Марокко.
***
Для Європи криза в Сеуті є тривожним сигналом, який демонструє, наскільки швидко руйнується європейська солідарність, коли міграційний тиск стикається з короткостроковими електоральними інтересами лідерів. Напередодні виборів у Франції, Італії та Іспанії, спокуса протистояти ультраправим шляхом зайняття жорсткіших позицій щодо імміграції лише зростатиме. Це підштовхуватиме уряди до рішень, орієнтованих на безпеку, замість пошуку комплексних відповідей на проблему, яку неможливо звести лише до прикордонного контролю. Принаймні наразі європейські ультраправі мають усі підстави бути задоволеними.
Автор: Закі Лаїді, професор університету Sciences Po. Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
